Я пенсіонер і живу на пенсію. Була вдома, збиралася на аналізи, а тут таке страхіття почалося. 

Труднощі - це постійне відчуття страху. Шок, це загибель друзів.

Я дуже запаслива людина. Так що на початок війни, коли були закриті мазазини, у нас майже все було. Крім хліба. Його ми пекли самі.  Живемо всі разом, я дочка-інвалід та онучка. Із Харкова нікуди і не виїзжали. Саме зворушливе за весь час, що я згадую, це привітання президента з новим роком.

Тривожний чемоданчік досі стоїть у прихожій.