"Три рази потрапило: в кухню, в город, наостанок – розбило дім"

У мене двоє дорослих дітей. Троє внуків. З початку війни ми перебували в Авдіївці. Все пам'ятаю. Як бігали то в підвал, то чоловік кричить: "Біжи з городу! Лягай!" То: "Біжи в підвал!". В підвалі постою-постою, вийду - ніби тихо, а потім знову починається. Знову біжу.

Три рази потрапило: то в кухню, то в городи, а потім уже й дім розбило. Покрівлі немає, все попадало. У червні сильно бомбили, і 10 числа ми звідти поїхали. Неможливо було жити.

Найбільший шок був, коли внук був у магазині, а тут почали бомбити. І я бігла, не зважаючи ні на що, хоч бомбило і падало, а я бігла за ним туди. Бігла, лягала, знову вставала, знову бігла.

Нас вивіз син. Знайшов у Мирнограді дім. У дорозі з Авдіївки до Очеретиного бомбили. А далі уже спокійно було. Ми забрали трьох котів, велику собаку. Без них - нікуди. Шкода було їх залишати.

Я уже тут, у Мирнограді, чотири рази побувала у лікарні: в неврологіїї, у кардіології. Виходять наслідки війни.

Сподіваємось, що у цьому році війна закінчиться. Повинні ми відігнати цих наволочей російських. Я дуже хочу, щоб для дітей і внуків було гарне майбутнє. Щоб усе було добре, все відбудувалось. Щоб ми повернулись в Авдіївку.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/