Валентина Камуля, 1 курс, Галицький фаховий коледж імені В'ячеслава Чорновола 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Безкоровайна Марія Любомирівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

24 лютого 2022. 8 година. Я сиділа зі своїми батьками і братом, ми обговорювати плани на день, але я не очікувала, що плани на день, місяць та можливо на рік так швидко зміняться. На екрані телевізора який грав на фоні ми побачили звернення президента, який сумно та якось гнівно щось розповідав. Я не пам’ятаю, що саме він тоді розказував, але все ж таки я запам’яталася одну фразу, мені здається я ніколи її не забуду: «Україна переходить у воєнний стан», я спочатку не зрозуміла, що він має на увазі, але побачивши страх і не розуміння в очах батьків, я зрозуміла, що цієї миті, ці слова змінять все. На жаль, через велику кількість емоцій в той момент, я не пам’ятаю весь той день, але згадую його фрагменти. Батьки майже пів дня потрапили на закупи їжі та інших запасів, в той час як ми з братом сиділи вдома і дивились новини, будо дуже страшно розуміти, що в нашій країні війна. Я пам’ятаю, те як тато заспокоюючи говорив, що війна не буде тривати довше 3 місяців, що ж...

Якщо говорити про те, що я відчувала в перші дні, коли я вперше почула звук сирени, який страх я відчула в той момент, його не можливо передати словами, хотілось заплакали і втекти кудись далеко. Потім коли я вперше під час тривоги спустилася у укриття, побачила багато людей, дітей і навіть їхні чотирилапих друзів, там зустріла багато своїх знайомих. В той момент я зрозуміла, що це не сон, це реальність.

Але з часом я перестала нервувати через тривогу, війна, як би це сумно не звучало, стала для мене звичайною. Ми почали знов ходити на уроки, але спочатку тільки онлайн. Часто я відчувала, що я радію життю, але я хотіла якось подякувати тим завдяки кому я можу спокійно насолоджуватись життям. Одного дня, мій однокласник зустрів мене з моєю подругою і розказав нам що в нас в школі почали допомагати ЗСУ. Нас з подругою це дуже зацікавило, оскільки нарешті можна відчути що ти можеш чимось допомогти. Коли ми прийшли нас навчили плести сітки. Спочатку здавалося дуже важко, але виявилось, що найважчим в допомозі буде не плетіння сіток. Також там допомагали люди переселенці з окупованих територій, і вони розказували сумні, але героїчні історії про окупацію, початок війни, та те як важко їм було без українського. Це було сумно, але я рада, що вони опинились в безпеці.

Згодом, коли відновилось очне навчання в школі, ми почали проводити ярмарки в школі, кожен міг пекти і купувати солодощі, а гроші ми віддавали на потреби ЗСУ.

Війна дуже змінила моє життя я зрозуміла, що треба цінувати моменти, любити, підтримувати і допомагати один одному.