Історії, які ви нам довірили
Я моряк. У мене є родина: дружина і син. 24 лютого зранку я спав. Потім почув звістку про війну. Як і всі маріупольці, ми зіткнулися з тим, що не було нічого: ні світла, ні газу, ні води. Ходили до джерела набирати воду. Іноді прилітало поряд. Хто вижив, тому пощастило, хто не вижив - така доля.
Найбільше шокувало, що треба було переступати через трупи мирних мешканців.
Найважче було виїхати з Маріуполя, коли місто бомбили. 15 березня ми сіли в машину і виїхали через «днрівські» і російські блокпости. Рано-вранці виїхали і пізно ввечері о 22 годині ми приїхали у Запоріжжя. Раніше до Запоріжжя дві години добирались, а так – 12 годин. На блокпостах кадирівці і різні інші нелюди стояли і перевіряли машини. Слава Богу, нам пощастило, що машина вціліла. А деякі люди не вибрались, тому що не було на чому.
Зараз я на заході України, а дружина з дитиною за кордоном. Я моряк, мене зараз не випускають і я не можу заробляти.
Після пережитого у мене немає стресів.
Війна скінчиться, коли диктатор подохне, але повернутися до Маріуполя ми навряд чи зможемо, навіть коли його визволять.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
