«Чоловік вдома загинув, на городі похоронили»

Мені 70 років, 40 з них в Маріуполі жила. Війна нас там застала. Ми жили в своєму будинку. Прожили життя. Все було добре, файно - і раптом таке сталося. Все так неочікувано, і ми не знаємо, чому так трапилося.

Ну спочатку не в центрі стріляли, а по околицям. Ми думали, що постріляють - і підуть далі. Але не так трапилося.

У нас більш-менш тихо було, але був один сильний обстріл - мене ранило, дім зруйнувало, мене забрали в лікарню.

Ми прямо виїхали в Запоріжжя, бо я поранена була. Дорога пройшла спокійно, без обстрілів. Дякувати Богу, проїхали російські пости, нас пропускали. А в Україні нас зустріли, привезли, накормили. А потім ми поїхали своєю дорогою.

Зараз у Львові, мене тут в лікарню поклали. Треба полікуватися, а далі - як бог дасть. Я віруюча людина - бога прошу, щоб він допоміг.

Чоловік вдома загинув, на городі похоронили. Діти роз’їхалися, дім розбили. Немає куди повертатися. Я взагалі не хочу про це говорити і згадувати, сльози вже на очах. Просто в один день: раз - і нічого немає.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/