«Тільки одні сльози, що й дитинство таке було, і старість підійшла»

Ганна Горіла ще дитиною застала Другу світову війну, батько загинув. І тепер, на схилі літ змушена повернутися у воєнний час.

Доводилося з онуками та правнуками сидіти у підвалі під час обстрілів. У город упав снаряд, вирва від нього така глибока, що вже кілька років засипає сміттям. У сусідів повилітали вікна, пошкодилася покрівля.

Під час бойових дій у Верхньоторецькому сім місяців не виплачували пенсію. Жителів рятувала лише допомога благодійників.

Зараз у селищі немає ні лікарні, ні аптеки, і літній жінці доводиться їздити в сусіднє село. Ганна Пантеліївна мріє, щоб настав мир, а діти та онуки жили спокійно.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/