Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Діана Олександрівна Лісна

«Тоді ще сподівалася, що то був лише страшний сон.»

переглядів: 369

Лісна Діана Олександрівна,

Бердянська багатопрофільна гімназія №2, м. Бердянськ

Війна… Це слово для кожного звучить по-різному. Хтось знає про це з історії, з літературних творів, але є ті, хто відчув це на собі.

2014 рік закарбувався в пам'яті багатьох, бо тоді люди втратили те, що було для них дуже важливим.

Війна застала мене тоді, коли я у своїй прийомній сім'ї ще не прожила навіть трьох років. У новинах я бачила, що щось відбувається на майдані, але не розуміла, що це таке й до чого це призведе. Одного разу, коли я гуляла на вулиці, почула вибух, а за ним ще один. Тоді всі люди повибігали зі своїх домівок, щоб подивитися, що відбувається. Ми побачили в повітрі палаючий літак, який падав на землю. На той момент усі люди вважали, що це ворожий винищувач, тому й раділи цьому. Посмішка й радість, замість яких з'явився жах, пропали, коли хтось сказав, що то був пасажирський літак. Тіла людей та їх частини попадали у двори, на городи, на дороги. Те, що я відчувала в той момент, описати словами дуже важко, але можу сказати, що це було жахливо.

Саме в той момент я зрозуміла те, що почалася війна. Тоді ще сподівалася, що то був лише страшний сон, що через якийсь час я прокинусь, і все буде добре. Моя мати розповідала мені, моїй сестрі й брату, як треба поводитися, якщо нас будуть обстрілювати або бомбардувати. Я боялася виходити з дому, бо з вулиці іноді було чутно, як літають винищувачі, як стріляють.

Улітку ми з сім'єю вирішили поїхати на відпочинок до моря. Я була дуже рада цій пропозиції, але тоді ще не знала, що там я зостануся жити й не повернуся більше додому…

 Зараз я нарешті змогла прокинутися від того страшного сну. Тепер  більше не боюся виходити з дому, у мене є можливість спокійно гуляти на вулиці, не думаючи про те, що я можу більше не побачити свою сім'ю.

Ті люди, які відчули війну на собі, цінують мир найбільше за все.

Я мрію, щоб усі люди коли-небудь жили в мирі, щоб більше ніхто й ніколи не відчув, не побачив ті жахи, які приходять разом із війною.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
2014 2021 Текст Історії мирних діти 2014 переїзд обстріли безпека та життєзабезпечення діти 2021 Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій