«Тоді ще сподівалася, що то був лише страшний сон.»

Лісна Діана Олександрівна,

Бердянська багатопрофільна гімназія №2, м. Бердянськ

Війна… Це слово для кожного звучить по-різному. Хтось знає про це з історії, з літературних творів, але є ті, хто відчув це на собі.

Війна застала мене тоді, коли я у своїй прийомній сім'ї ще не прожила навіть трьох років. У новинах я бачила, що щось відбувається на майдані, але не розуміла, що це таке й до чого це призведе. Одного разу, коли я гуляла на вулиці, почула вибух, а за ним ще один. Тоді всі люди повибігали зі своїх домівок, щоб подивитися, що відбувається. Ми побачили в повітрі палаючий літак, який падав на землю. На той момент усі люди вважали, що це ворожий винищувач, тому й раділи цьому. Посмішка й радість, замість яких з'явився жах, пропали, коли хтось сказав, що то був пасажирський літак. Тіла людей та їх частини попадали у двори, на городи, на дороги. Те, що я відчувала в той момент, описати словами дуже важко, але можу сказати, що це було жахливо.

Улітку ми з сім'єю вирішили поїхати на відпочинок до моря. Я була дуже рада цій пропозиції, але тоді ще не знала, що там я зостануся жити й не повернуся більше додому…

 Зараз я нарешті змогла прокинутися від того страшного сну. Тепер  більше не боюся виходити з дому, у мене є можливість спокійно гуляти на вулиці, не думаючи про те, що я можу більше не побачити свою сім'ю.

Ті люди, які відчули війну на собі, цінують мир найбільше за все.