Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Андрій Ваганов

«Тоді ми мало не вбивали кожного, хто був не згоден з нами»

переглядів: 267

Андрій Ваганов,

Вугледарська загальноосвітня школа I-III ступенів №2, м.Вугледар

Есе «Один день»

Я живу у невеликому шахтарському містечку Вугледарі. Зовсім поряд Донецьк, що був нашим обласним центром. На вихідні вугледарці їздили до театру, кав’ярні, а дехто кожного дня на роботу. І так було багато років, але раптом щось змінилося…

На обличчях батьків з’явилось занепокоєння. До нас, і не тільки, приїхали родичі, знайомі з Донецька та околишніх містечок. Усі були напружені, знервовані. Коїлося щось страшне.

У нашій школі з’явилося багато нових учнів. Мене вразив біль у їхніх очах. Вони були якісь інші, бачили те, чого не бачили ми: смерть, обстріли, кров. Цього вони не забудуть ніколи. Усе це дорослі назвали війною. Я вперш почув це слово саме тоді.

На щастя, бойові дії оминули Вугледар, і мені не довелося зустрітися з війною віч-на-віч. Донеччани шукали притулку в різних містах України, подалі від цього жахіття. Мої родичі теж поїхали на захід. А ми лишилися у Вугледарі.

Проте через деякий час наша родина поїхала з міста. Ми взяли все необхідне і поїхали до родичів у Київ. Проте ця подорож була для мене незвичайною. Замість радості зустрічі напруження батьків, розмови про те, як жити далі.

Там, у Києві мене записали до однієї школи. Це було дуже складно, бо усюди школи були переповнені через велику кількість переселенців.

Минуло кілька місяців, і ми повернулися додому. Хоч біля Вугледару ніколи не велися бойові дії, набагато страшніші «бої» відбувалися між людьми. Війна змінила всіх. Тоді ми мало не вбивали кожного, хто був не згоден з нами. Ненависть до людей, не схожих на нас, які думають інакше, була всюди. Я не розумів тоді, як люди, які ще вчора були сусідами, знайомими, з такою жорстокістю вбивали один одного.

Але пройшли роки – і ненависть у людських серцях трохи вщухла. Людина не може довго ненавидіти. Це дуже складний шлях, але потрібно робити все для примирення.

Нещодавно у нашому місті відбулася подія, метою якої було об’єднання людей. Вісімнадцятого вересня у нас пройшов етнофестиваль, на якому представники національних меншин знайомили зі своєю культурою, кухнею, звичаями. У кожного народу був свій намет.

Я був здивований. На Донеччині живуть люди різних національностей: цигани і вірмени, греки і білоруси, німці і татари, болгари і румуни. Всі вони разом співпрацюють, святкують і створюють міжнаціональні родини, не зважаючи на відмінності звичаїв, менталітету, традицій, вірувань.

Моя вчителька після фестивалю виклала у фейсбуці вірш, який, на мою думку відповідає на основне питання: жити всім землянам треба у мирі.

«Етоно-вікенд у місті,

Кольори довкіл барвисті,

Греки, німці, молдавани,

Білоруси і цигани,

І вірмени, і євреї,

Християни , іудеї…

Всі усміхнені, щасливі,

Доброзичливі, красиві,

Страви свої презентують,

А охочих і частують.

Талантами дивували –

Танцювали і співали.

Справжнє свято – атмосфера,

Ось такого б режисера

Для Землі, для всього світу.

Щоб тримались заповіту:

Треба всім у мирі жити,

Будувати, світ любити.

Вугледар приймав всіх радо.

Щире, гарне було свято!»

Чому ж у XXI столітті люди не можуть порозумітися? Через чиїсь амбіції? Навіщо? Навіщо все це, коли ми можемо жити в мирі? Заради якої великої мети? Чиєї?

У Біблії написано: «Стався до інших так, як ти хочеш, щоб ставились до тебе». Ми всі живемо на одній планеті і мусимо сприймати людей такими, якими вони є. Тільки тварини б’ються через те, що вони різні або хтось слабший. Але ж ми – люди, не звірі. Намагаймося ж жити по-людськи!

Мені подобаються рядки із вірша Надії Красоткіної, які нагадують:

«Мир на землі – це й є найбільше диво!

Бо спокій всюди: в серці й на Землі.

В майбутнє дивляться усі сміливо

Й щасливі всі – дорослі і малі».

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Вугледар 2014 Текст Історії мирних діти переїзд безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій