Олександр перебував у підвалі, де маріупольці ховалися тижнями без води й можливості вийти назовні. За водою ходили під обстрілами, під прицілом гранатометів.  Лише з їхнього будинку поховали п’ятьох.  

8 березня 2022 року до Олександра прорвалися батьки, будинок яких був знищений. Батько, виснажений постійними вибухами, помер через тиждень. Зупинилося серце. Ховати його довелося так, як дозволяли окупаційні "правила": тіло поклали у вантажівку з десятками інших. Мати Олександра  через обстріли тимчасово втратила слух. Деякий час Олександр намагався вижити на руїнах рідного дому. Згодом він відмовився від російського паспорта й мусив полишити рідне місто.