Кожен ранок Валерія у Маріуполі починався зі свисту снарядів. Він розпалював багаття, щоб зварити бодай чай, — і за секунду мусив кидати все й бігти в під’їзд.  Рятувався від мін, що зривалися над головою. Двір перетворився на пастку: вибите скло, вирви, понівечені машини. Пересуватися мали з обережністю. Коли зникла вода, йшов по неї до кринички серед руїн і трупів на узбіччі. Валерій виходив з міста пішки — під обстрілами. Обходив пожежі й зчорнілі  вулиці — аж поки не дістався Нікольського й згодом виїхав до Києва.