Породілля залишилася під обстрілами у родзалі, поки її малюк знаходився у безпечному місці

Моє життя до війни було чисте і розмірене. Я була вагітна, термін пологів випадав на початок березня. Старшому синові було 11 років. У перший день війни ми були вдома, займалися хатніми справами. Не вірилося, що у наш час таке може статися.

Найбільше закарбувався момент пологів. Тільки я народила сина, як його забрали до підвалу, а я залишилася у родзалі під капельницею.

Родився богатир 4600! Техніка їде, сирена волає, страшно – жах! Я лежала цілий тиждень у лікарні, так ми набігалися до підвалу за ті дні. Найбільш страшно вночі було.

Потім був дуже важкий переїзд на Полтавщину. Ніхто їхати не хотів, всім лячно. Речей багато, особливо дитячих. Але трішки зусиль – і знайшовся сміливець. Коли їхали, йшов дощ, було багато блокпостів, старшого укачало, маленькі натомились.

«Тільки я народила сина, як його забрали до підвалу»

Приїхали – в хаті холодно. Будиночок так собі, без газу, без води. Але ми ж сильні, ми українці, тож розібралися за всім. І уже не так все страшно. Навіть город посадили.

Кумів часто згадую. Кумові, правда, вже Царство Боже. Загинув на війні. Досі не віриться!

Гуманітарну допомогу отримуємо регулярно. Але грошей ніяких не отримуємо, окрім 1700 грн на двох дітей.