Мені 68 років. Я живу у Краматорську. Донька поїхала на заробітки, тож я тут з онуком. Йому 14 років.
Перший день війни був дуже тяжким. Я була на кухні. Тільки підійшла до плити – мене вдарило вибуховою хвилею. Рука оніміла, потім дуже боліла. Вона й досі поболює. Інша донька возила мене на лікування в Дніпро.
Ми з онуком довго сиділи в холоді. Опалення тільки дали. Газу немає. Користуємося електроплитою. Отримували гуманітарну допомогу.
Я щодня плачу й чекаю на завершення війни. Дуже хочеться побачити доньку.
