Нечитайло Андрій, учень 3 курсу ДНЗ "Меденицький професійний ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Жовнірів Марія Євгенівна

Моя Україна майбутнього

Без панування нема свободи

(Дмитро Донцов)

Питання про майбутнє нашої держави наразі вкрай складне. Війна, яка почалась ще в 2014 році, а розбурхалася з новою силою у 2022, роз’ятрує Україну, як із середини, так і ззовні. Тіла людей виснажені, а душі проходять митарства. Гостра віхола невідомості не дає спокою синам і донькам української землі. Так, людей часто годують обіцянками, проте кожен свідомий громадянин усвідомлює, що далеко не завжди вони є правдивими.

Така вже людська сутність, підсилена роками московського ярма: живучи століттями під гнітом “велико-культурних” важко не набратися від них чуми. «Природа» москаля - це рабство, він не може жити без васальної залежності, одне тільки, що впродовж історії сюзерен змінювався.

Що дивує найбільше, цим володарем був самий же росіянин, або ж радянською новомовою - «громадянин СРСР». Тому, власне, не дивно, що він пхає свій брудний чобіт на український край дотепер. Борячись із російським поневоленням, український люд - від селян до інтелігенції - зазнав страшенних труднощів і мук. Вони боролися за звичайне, всіма звикле, сучасне «людське», за ті цінності і права, які багато народів мали і мають апріорі.

Українців катували за українське слово, традиції, за, власне, їхнє існування. Багато хто згубив своє життя, здоров’я, рідних і коханих. Проте інші згубили душу, продали його московському Ґраалю. Вони втонули у своїй слабкодухості, зцуралися ідентичності, спалили на вогні свою самість.

Людина починається з рідного дому і сім’ї. Інакше - вона не повноцінна. Поки Тарас Шевченко був готовий відцуратися Бога за Україну, другі прирікали її на смерть.

Тема есе - українське майбутнє, але я говорю про минуле. Це жодним чином не помилка, бо кожен з нас мусить пам’ятати, що стало причиною біди, інакше він неодмінно загубиться, як губилися безліч наших предків до цього.

Українець мусить пам’ятати, якою ціною йому далося його національне ймення. Виходячи з історії, нам не достає єдності, концентрованої політичної сили, тієї сили, якої москаль так боїться. Україна слабка. Якби не поміч союзників вона б не протрималась так довго. Але й в цьому є проблема, бо держава потрапляє в залежність від своїх же рятівників.

Україні потрібен сильний національний лідер, який буде достатньо компетентний, аби сформувати і втримати сильне ядро влади. Я бачу Україну, як самостійну, потужну і самобутню, позбавлену від будь-яких кайданів, вільну і розхристану у своїй гордості та красі.

Що ж я зроблю після перемоги? Остаточної? Низько вклонюсь і подякую всім причетним до її здійснення.