Крук Соломія, 9 клас, Володимирський спортивний ліцей Волинської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гіль Вікторія Михайлівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мабуть, для кожного українця, який живе в Україні чи поза її межами, звістка про початок війни була шокуючою, і аж ніяк ніхто не думав, що росія наважиться і посміє приступити до повномасштабного вторгнення. У сучасному світі нагальні питання зазвичай вирішуються дипломатичним шляхом, а саме: перемовинами та серйозними, довготривалими дискусіями.

Агресію проти України росія розпочала не в 2022-му і навіть не в 2014-му роках, всі знущання продовжуються впродовж багатьох століть. Криваві трагедії з великою кількістю жертв і пролитих материнських сліз, почуття відчаю, віра у краще, марні надії та сподівання - все це лише маленька частина того, що пережили рідні всіх, хто боровся за свободу України.

Війна – це слово, яке розрізає життя багатьох людей на «до і після» та назавжди залишає пам'ять про ці події у серці кожного, хто випробував це на собі. Цей аркуш з історії нашої боротьби не можна забути, як страшний сон, потрібно діяти й робити все можливе та неможливе для майбутніх поколінь.

Теперішня молодь – це маленькі діти, які будуть згадувати про своє дитинство, яке проходило під обстрілами, безкінечними тривогами й переживанням за своїх рідних – цього вже не зміниш, але можна творити нову історію, у якій Україна незалежна.

Зараз військові всіма силами захищають державу, віддаючи своє життя та потрапляючи в полон, до катів, які знущаються з українців, принижуючи честь та гідність героїв, але їхня незламна воля, віра в перемогу, запал до боротьби нікуди не зникає. Щодня ЗСУ борються з ворогом, звільнюючи  нові території від окупації, кожне місто і село є дуже важливими, важливе також кожне життя, яке вдалося врятувати.

Моя родина неодноразово допомагала нашим мужнім воїнам, а вони у свою чергу говорили нам слова вдячності.

Ми, бачачи, як плачуть герої, зрозуміли, що підтримка один одного – це велика сила і впевнений шлях до перемоги, тільки об’єднавшись ми здолаємо ворога! Напевно, не залишилось сім'ї, яка більшою  чи меншою мірою не постраждала за ці три роки. Моя бабуся, не маючи матеріальної можливості допомогти, приймає військових додому, яких  відправили у тимчасове відрядження з метою здобуття вищої кваліфікації. Так я познайомилася з  дядьком Романом – це чуйна та відкрита до спілкування людина, яка склала приємне враження після першого знайомства. Він був дещо розгублений й дуже турбувався за свого собаку, якого довелось залишити у військовій частині.

Мабуть, переломним моментом для мене була смерть мого родича.

Те, що відбувалося на його поминках, ще досі інколи проскакує в моїх думках, хоча пройшло вже більше року. Це змінило моє ставлення до подій, які відбуваються. Саме тоді я зрозуміла сутність війни та весь розпач матерів, які втратили своїх дітей. Я твердо вирішила, що робитиму все, що в моїх силах, аби підтримати наших військових, допомогти їм!

Я пишаюся, що у нашій країні є багато небайдужих людей, які у час великого горя не здаються, а проявляють справжню єдність та загартованість духу. Серед них дуже велику і важливу роль відіграють волонтери. Вони не просто помічники в цей нелегкий час, а свідомі громадяни, які докладають максимум зусиль, збираючи гуманітарну допомогу у неймовірній кількості.

Моя сім'я та я зокрема займаємось волонтерством, долучаючись до різноманітних зборів грошей на потреби ЗСУ.

Небайдужість, відчуття власного обов'язку, очікування нових позитивних звісток з фронту, розуміння, що твої зусилля також допомагають стати на крок ближче до перемоги, наповнюють мою душу гордістю та радістю.

Я активно підтримую будь-які дії на благо суспільства, оскільки ти можеш допомогти, навіть якщо не маєш фінансової можливості, наприклад: проводити різноманітні збори, виготовляти окопні свічки, в'язати маскувальні сітки, допомагати на підприємствах, де власноруч складають дрони, заготовляти солодощі, чай, консерви, ліки, теплий одяг, засоби гігієни.

Дитячі листівки надають мотивацію воїнам та підтримують у важкі моменти, коли здається, що все безнадійно. Військові дуже раді бачити відеозвернення дітей, їхні щирі слова й посмішки.

Допомагають не лише в Україні, а й поза її межами. Українська діаспора досить масштабна, вона є більш ніж у десяти країнах світу. Українці, які перебувають за кордоном, підтримують своїх земляків: надають житло, влаштовують мітинги, організовують всілякі заходи для поширення української культури за кордоном. Нашу державу підтримують країни Європейського союзу, Сполученні Штати Америки, Велика Британія, їх допомога є досить суттєвою. Відчуваючи підтримку світу, ми боремося задля перемоги, задля волі, задля мирного неба над головою.

Паралельно зі збройною війною росія веде також інформаційну війну, публікуючи фейкові відомості щодо ходу бойових дій.

ЗМІ розповсюджують будь-яку інформацію та популяризують її з певною метою. Зараз мова  для українців становить надважливе питання. Адже саме через неї розпізнають, хто ти. РФ усіма способами хоче знищити українську державу та її ідентичність, тому що кацапи добре знають, що без мови не буде народу. Вони пропагують свої ідеї в суспільстві, і кожен необачний громадянин може повірити у неправдиву інформацію. Важливо розуміти, що ми маємо розмовляти  українською мовою, в іншому випадку знищити нас буде надто легко. Володимир Сосюра писав: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема».

Особливо обачним треба бути молодому поколінню, оскільки ворог розповсюджує свої ідеї через найвразливіше місце, а саме молодь, тому що легше встановити контроль над тими, у кого ще формується бачення світу та моральні цінності.

Отож, ми маємо зрозуміти, що сила нашого народу в єдності та невпинній боротьбі за наше майбутнє. Отримуючи зовнішню та внутрішню допомогу, Україна зобов'язана перемогти та показати себе на світовій арені як могутня держава, яка витримає усі утиски долі, незважаючи ні на що.