Воєводський Арсеній, 10 клас (І курс), ВСП Морехідний фаховий коледж ім.О. І. Маринеска Національного університету  «Одеська морська академія»

Вчитель, що надихнув на написання — Шакайло Ксенія Василівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни…

1000 днів — це так мало для того, щоб насолоджуватися щастям, але це незбагненно й до болю багато, нестерпно багато, щоб жити, коли твоя домівка під прицілом окупанта, коли розпочалася повномасштабна війна.

1000 днів війни — це страх, кров, невідомість, сльози, біль, втрати, вогонь, вибухи, руїну, рани, смерті, обпалені мрії…

Для мене це вже не перша тисяча…

У 2014 році моя родина була змушена виїхати з території Донецької області через російську окупацію.

В Одесі ми почали відлік мирних днів, побудували нові плани, загоїли душевні рани; повірили в те, що є надія на прекрасне майбутнє; побачили попереду світло, до якого розпочали несмiливий хiд.

Але наш життєвий шлях 24 лютого 2024 року знову затьмарює страшне слово “війна”, вона наче переслiдує й хоче схопити, увіп’ятися своїми брудними пазурями.

У перші місяці мені було дуже страшно, під час повiтряних тривог я хвилювався за всіх рідних та за друзів. Усiх охопило сум’яття й розпач. Дехто впевнено чекав швидкої розв’язки дипломатичним шляхом, хтось покинув усе й навпомацки вирушив по допомогу до європейських країн…

Ми вже не мали сил знову тікати. Ми знайшли підтримку в друзях та одне в одному; навчилися відновлювати сили від одного обстрілу до іншого…

Війна з нами поруч щодня, будні й свята забарвленi тепер інакше, усі рожеві мрії взялися сірим і похмурим обрамленням. Проте ми живемо далі.

За ці тисячі днів я прожив важливий перiод становлення, я швидше подорослiшав i змужнiв, моя усмiшка має одночасно вiдтiнки й радостi,
i смутку; мiй голос набув певностi i сили.

Війна нас обікрала: вона забрала у багатьох дітей можливість радіти й мріяти, здобувати спортивні перемоги й безтурботно бігати дворами, сміятися й навчатися. Але це найменше лихо, яке заподіяли окупанти. Люди вмiють звикати й призвичаюватися до всього, навіть до війни…

Я озираюся назад і впевнено кажу: “Тепер я сильніший, я не відчуваю страху й маю сили йти до своєї мрії. Під моїми ногами твердий ґрунт, я звiвся на мiцнi ноги, відповідально ставлюсь до навчання й обертаюсь в колі рідних і близьких мені людей - і це моя броня, я почуваюся захищеним. Я вірю в ЗСУ, вірю в силу справедливості, у здоровий глузд, вірю в перемогу Добра над вселенським злом. Я твердо знаю, що зловiсний годинник, який веде лiк тим тисячам днів, охоплених війною, нарешті зупиниться, й людство буде тiшитися миром i буде плекати його назавжди. Відправляю у Всесвіт своє найзаповітніше бажання - хочу мирного сьогодення та майбуття для моєї сім’ї, для моєї України, для всієї планети!”