Жахливі дні пережила родина Олени у місті, яке бачило російські танки.

Я знаходилася з рідними у своєму рідному місті Суми. Дізналася про початок війни, коли по нашому місту почали їздити російські танки. Ми були налякані, але це був тільки початок усіх жахів.

Тяжко, страшно, без сліз не можна говорити... Бомбили щодня, гинули люди.

Спокою не було: ми дивились в очі смерті. Темрява була над усіма людьми: смерті, біль, страх, жах. Ми боялись зайвий раз увімкнути світло, щоб не маякувати ворогам.

Ми ховалися під землею з дітьми. Лунали вибухи, ми були злякані, діти кричали, плакали, ми молили Бога про милість на наше життя. В цю мить загинуло багато родин у нашому місті. І це повторювалось кожен день.

Не було їжі, сну, спокою - тільки страх від жаху війни. Врятуватися нам допомогла церква.