Панасенко Максим, 2 курс, Державний професійно-технічний навчальний заклад "Роменське вище професійне училище"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Скляр Алла  Анатоліївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

«У темні часи видно світлих людей» — Ліна Костенко

24 лютого 2022 року все змінилося. Війна, про яку ми вчили в підручниках історії, раптом стала реальністю нашого життя. Сирени, вибухи, паніка, сльози на очах батьків — усе це залишило глибокий слід у нашій пам’яті.

Але разом зі страхом прийшло й інше відчуття — потреба діяти, бути корисним, допомагати.

Ми, учні нашого 9 класу, зрозуміли, що не можемо залишатися осторонь. Хоч ми й не дорослі, але в нас є серце, розум, енергія й бажання підтримати тих, кому важче. І саме це бажання стало рушієм наших дій.

У перші тижні війни ми приєдналися до волонтерського штабу, який діяв на базі нашої школи. Разом із вчителями, батьками та іншими учнями ми допомагали фасувати гуманітарну допомогу, приймати переселенців, готували прості обіди в шкільній їдальні.

Було важко фізично, але морально — це надавало сил. Ми бачили вдячні очі людей, які втратили все, й розуміли, що наша підтримка — не даремна.

Одна з найбільш зворушливих подій відбулася навесні. До школи приїхала родина з Маріуполя — мама з трьома дітьми. Вони тікали під обстрілами, залишивши позаду дім і все, що мали. Ми з однокласниками зібрали для них необхідні речі, одяг, канцелярію, організували акцію зі збору книжок та іграшок. А ще ми проводили для дітей ігри, читали їм казки, грали у футбол — щоб хоча б трохи повернути їм відчуття нормального дитинства.

Найменша дівчинка з тієї родини — Софійка — подарувала мені паперову квітку й сказала: «Дякую, що ви — добрі». Це було одне з найцінніших «дякую» в моєму житті.

Крім допомоги переселенцям, ми брали участь у плетінні маскувальних сіток та виготовленні окопних свічок. Здавалося, це дрібниці, але ми знали, що ці «дрібниці» можуть врятувати життя. Також ми організували благодійний ярмарок, де продавали власноруч виготовлені смаколики, сувеніри й листівки.

За виручені кошти ми закупили аптечки та передали їх волонтерам для передачі на передову.

Усе це дуже вплинуло на мене. Я почав по-іншому дивитися на життя. Те, що здавалося буденним — тепло, їжа, спокій — стало справжнім благом. А головне — я усвідомив, що навіть підлітки можуть бути частиною великої справи. Не обов’язково бути військовим, щоб боротися. Боротися можна добром, турботою, участю.

Допомагаючи іншим, ми не тільки змінювали їхнє життя — ми змінювали своє. Стали дорослішими, сильнішими, відповідальнішими. Навчилися співпереживати, підтримувати й діяти разом.

Сьогодні я розумію: ця подія — війна — змінила мене назавжди. Але разом з болем вона відкрила у світі й у людях щось глибше — силу добра. У найтемніші часи саме людяність, взаємна підтримка й щире бажання допомогти роблять нас незламними. І я горджуся тим, що був частиною цієї сили.