До початку війни ми жили нормальним життям, але після окупації нашого рідного міста Херсона, все змінилося у житті нашої сім'ї. Ми втратили роботу, дитина перестає ходити до школи і спілкуватися з однолітками. Те, що ми побачили під час окупації, ми ніколи не зможемо забути. У нас забрали найцінніше - нашу свободу. Але ми дочекалися нашого визволення і святкували день визволення нашого міста 11.11.2022.

На жаль, моя матуся втратила дах над головою, її помешкання. Найбільш шокуючим для мене є щоденні залпи, хаотичні обстріли мого міста та гибель мирного населення. Це справжнє жахіття… Ніколи не забуду, як моя сім'я жила 21 день без світла та води. Нікому не хотіла б такого побажати, але після деокупації, ми все це пережили. Спочатку, коли нас окупували, була нестача їжі. Це була справжня гуманітарна катастрофа. Перший тиждень, коли ще були продукти харчування, щоб щось купити, ми мали вистояти у черзі по пів дня.

Моя донька, коли нас визволили, нарешті мала нагоду і зробила сама прапор України, він досі висить на стіні.    Наші вікна виходять на проспект, вона кожної ночі окупації бачила своїми очима, як ці нелюді-окупанти під'їжджали до будинків, та світили прожекторами по вікнах дев'ятиповерхових будинків. Ми всі вимикали світло, тому що дуже були налякані. Ми всі бачили, як окупанти вивозили награбоване майно через наш проспект. Як танки їхали по нашій вулиці. І ці постійні блокпости на перехрестях, ми мали нагоду тільки знаходитися у своєму дворі.