Гоженко Андрій, учень 10 класу Комунального закладу «Первомайський ліцей №7 Первомайської міської ради Харківської області»

Вчитель, що надихнув на написання есе: Гоженко В.В.

"Чому бути українцем - це моя суперсила"

У дитинстві я щиро був переконаний у тому, що маю суперсилу! Інакше і бути не могло, адже я – фанат мультфільмів про супергероїв, володар костюмів Бетмена й Людини-павука, а головне блискавичний (так мені тоді здавалося) підкорювач величезних диванів-перешкод – обіцяв мамі у разі чого врятувати її від поганців!

Але це все було колись! Сьогодні мені 15. У моїй країні вже другий рік вирує повномасштабна війна! І саме зараз, як ніколи, хочеться мати суперсилу, а, можливо, і не одну, для того, щоб очистити рідну землю від ворогів і врятувати рідних!

На жаль, саме такої сили я не маю, але, як виявилося, наділений іншими національними силами свого роду! Недарма ж генетичний код нашого народу береже пам’ять про характерників! Вірю, що в мені, як і в багатьох справжніх українцях, тече кров супергероїв минулого й теперішнього! Саме ця віра допомагає зараз, в темні часи.

Я – УКРАЇНЕЦЬ! І тому вранці 24 лютого, як і всі українці, мав прийняти нову реальність! У той день ми облаштовували підвал: зробили запаси питної води, консервів; приготували теплий одяг у великій кількості, намостили спальні місця. Кожен раз під час повітряної тривоги, коли спускалися у підвал, я переживав, щоб не забули впустити Раду (нашу вівчарку), адже вона була налякана не менше нас.

Потім пізніше друзі з Польщі питатимуть, що я відчував у ті моменти. Але як їм пояснити, що у перші дні моєю суперсилою була ВІРА!

Після вибухів у передмісті й звістки про те, що наближається колона ворожих танків, ми з мамою і братом виїхали до Польщі. Із собою у нас були лише необхідні речі й документи. Переповнений потяг із вимкненим світлом, бажання пити, кордон, налякані люди, чужа країна – це вимушена міра для того, щоб зберегти ще одну свою суперсилу – ВОЛЮ!

А ось у Польщі я гостро відчув присмак народної мудрості: «В гостях добре, а вдома краще». Та війна продовжувалася, тато в телефонному режимі відмовляв нас повертатися… Але суперсила НАДІЯ допомогла прийняти рішення - і ми вдома!

За час війни я навчився робити окопні свічки, виконувати домашні завдання під світлом фонарика, запускати генератор, слідкувати за тим, щоб повербанки й телефони були постійно заряджені, а ще багато такого, про що навіть не здогадувався перед війною. Ні, я – не супергерой! Я – УКРАЇНЕЦЬ, наділений суперсилою – ВИТРИВАЛІСТЬ!

І хоча у перші дні війни здавалося, що довго не протримаємося, не зможемо протистояти, та вже промайнуло 20 місяців, а наш народ продовжує боротьбу завдяки своїй НЕЗЛАМНОСТІ! Хіба це не суперсила! Але про її існування ми дізналися під час війни, як і про існування інших надможливостей: НАПОЛЕГЛИВОСТІ, ЗАВЗЯТОСТІ, НЕПОХИТНОСТІ, СТІЙКОСТІ!

Сьогодні, як ніколи, я відчуваю свою приналежність до українського роду!

Відчуваю тоді, коли потужно звучить Гімн України або щемливо – «Пливе кача…»! Коли бачу рідний Прапор або читаю про неймовірне протистояння на лінії фронту! І розумію, що усі ми колись забули про неймовірну суперсилу українців, таку необхідну зараз, – ПИШАТИСЯ СВОЄЮ УКРАЇНОЮ! Адже нам є чим пишатися, а головне – ким! Я з упевненістю можу сказати, що пишаюся кожним українцем і українкою, які щось роблять задля нашої Перемоги! А особливо я пишаюся хрещеним, який з перших днів повномасштабної війни знаходиться в «гарачих точках», але під час телефонних розмов вдає, що в гарному гуморі. Мабуть, це теж національна суперсила!

Сьогодні я маю спільну мрію із мільйонами українців! Це - Перемога! А ще мрію у вихідні відпочивати в саду Шевченка в центрі Харкова, під час канікул їхати до моря усією родиною; побачити друзів, яких війна змусила розлетітися по світу…, і дуже хочу піти на риболовлю із хрещенним.

Отож, підсумуємо: мені 15 і я маю суперсилу, бо я – УКРАЇНЕЦЬ! Я – СИН свого неймовірного РОДУ!