Грудницька Анастасія, 10-а клас, середня загальноосвітня школа №10 міста Києва

Вчитель, що надихнув на написання — Лисенко Ірина Іванівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Місто-красень.

Місто троянд.

Місто-мрія.

Місто-привид…

Це мій Сєвєродонецьк…

Невелике молоде місто на сході нашої держави. Місто, в якому я народилася, ходила до садочка, а до лютого 22 року- до школи. Це найкрасивіше містечко з гарною назвою - Сєвєродонецьк.

Коли почалася війна в Україні в 2014 році, деякий час воно було під окупацією ворога. ЗСУ звільнили містечко і невдовзі ми повернулися додому.

І знову зацвіло й зажило моє прекрасне місто з неймовірними парками, фонтанами, озерами, з церквами, які сяють на сонці своїми куполами, а його вулички, немов хтось малював під лінійку - рівнесенькі та дуже затишні. Це місто троянд та локацій з екзотичними рослинами. І знають про нього далеко за межами України, адже тут розташований найбільший хімічний завод в нашій державі - підприємство «Азот».

З 2014 року, після окупації Луганська, Сєвєродонецьк став обласним центром, який стрімко розвивався і багато переселенців знайшли в ньому другий дім для себе.

Ми були щасливі!

Ранок 24 лютого 2022 року.

Мене розбудила моя матуся і тривожно сказала: «Почалась війна». Ми вже мали такий досвід у 2014 році, коли літали ракети, руйнувалися будівлі, але дякуючи Богу і ЗСУ все швидко закінчилось. І цього разу ми не думали, що масштаби цієї війни набагато більші. Взявши із собою 2 рюкзаки з найнеобхіднішими речами , ми вирушили в дорогу. У місті була паніка та вже їздили танки. Десь було чутно вибухи. Нашу маленьку собачку Джесі ми взяли з собою в дорогу, а папугу Кузю нам довелося залишити у бабусі, бо було дуже холодно і ми не розуміли, куди нам треба рухатися. Тоді я ще не знала, що це була наша остання зустріч з моїм улюбленцем. Через 3 дні шляху нас прихистили у Львівській області, забезпечивши найнеобхіднішим. Люди дуже співчували і намагалися допомогти хто чим міг. Через 2 тижні ми вже були в Закарпатті.

Тоді ще був зв'язок з нашим містом і ті страшні фото і відео, які ми бачили в місцевих новинах, просто розривали моє серце. Те, що було таке рідне і дороге, безжалісно руйнувалося. 

Житлові будинки палали в огні, школи, садочки перетворювалися на руїни. Уже в червні 2022 р. місто окупували.

Ми вчилися жити по-новому. У іншому місті, у іншому домі, з іншими людьми. Починати все спочатку завжди непросто. Так було і з нами. Моя мама знайшла роботу в маленькому місті Збаражі, що на Тернопільщині, тож наступна наша подорож була саме туди. А вже восени 2022 року ми з родиною переїхали до столиці.

Зараз я навчаюсь в 10-А класі Київської школи №10, у мене чудовий клас, багато друзів, але я дуже сподіваюсь, що настане день і я знову зможу повернутися в моє затишне і вільне місто - місто Сєвєродонецьк. Місто- красень. Місто- мрію…