73-річний Микола Федорченко загинув 9 березня 2022 року в Ізюмі. Кілька днів він разом із сусідами ховався від російських обстрілів в укритті багатоповерхівки на Першотравневій, 2. Черговий удар розбив два під’їзди. Під завалами у підвалі опинилися півсотні людей. Тіла загиблих дозволили діставати лише за місяць після трагедії. Миколу Федорченка змогли опізнати тільки тому, що при ньому був паспорт.

Татусю, ти залишився людям допомогти

Микола Федорченко все життя працював будівельником, пройшов шлях від майстра до керівника. А його покликанням стала турбота про свою п’ятиповерхівку та її мешканців. Це після трагедії будинок на Першотравневій, 2 стали називати «братською могилою», але до того тут вирувало життя.

73-річний Микола Петрович разом із сусідами організував ОСББ, який назвали «Наш хуторок». Будинок любили всі мешканці і, як зразковий і затишний, його знали у місті. Керівник ОСББ першим в Ізюмі приєднувався до всіх доступних фінансових програм, щоби житло ставало кращим. Допомагав облаштувати підвал як укриття.

Сусіди пригадують Миколу як невтомного, невгамовного чоловіка: «Він завжди боровся за те, щоб дім, подвір’я, навіть квіти – усе в нас було найкращим. Щоб якщо фіалки чи троянди, то всім на заздрість».

За кілька днів до трагедії Микола відправив дружину Анну та сестру в село до родичів. Сам евакуюватися відмовлявся. Казав: «Люди сидять у підвалі, як я можу їх покинути?»

Анна Федорченко згадує: «Микола дуже любив порядок. Обіцяв мені – щойно наведе лад в укритті, то теж виїде. Заспокоював. Він усе життя мене захищав».

У Миколи Федорченка залишилися дружина, двоє дорослих доньок та онук, якого він дуже любив.

Донька Миколи Петровича присвятила батькові вірш:

«Татусю, ти залишився людям допомогти.
Однак людина, на жаль, не може війну перемогти.
І от вибух, а потім тишина.
Немає наших сусідів, і разом із ними тебе нема».

Джерело: платформа пам’яті “Меморіал” https://www.victims.memorial/