Наступна історія про мого тата. На 8 березня наше село стало передовою і моя мама та бабуся вимушені були виїжджати також подалі. Ми з ними поїхали на Волинь, а мій тато залишився вдома.

Він в нас фермер, він має сучасний доїльний зал в сусідньому селі. Так от деякі робітники не виїхали та залишись працювати, адже корів треба доглядати та заводити на дійку.

Мій тато залишився бути під обстрілами через те, що він відповідав за людей та тварин.

Він допомогав всім працівникам з їжею, видав зарплату, забирав молоковози на блокпостах та провозив їх без черги, щоб воно не зіпсувалось та доправилось вчасно до заводу. Окрім цього всі сусіди попросили його дивитись за їх тваринами. І під постійний шум вильотів та прильотів він годував наших тварин та сусідських, приглядав за будинками. Та при цьому їздив працювати.

Щоб зрозуміти на скільки це було небезпечно одна з історій, що трапилась з ним. Він саме приїхав з ферми додому, тільки заїхав в двір як при дорозі, де він тільки проїхав хвилину назад прилетіла міна. Попри це мій тато був весь час тут.

Історію передано до Музею телеграм-каналом доктора Комаровського.