Прошек Тимофій, 1 курс, Волинський Фаховий Коледж Національного Університету Харчових Технологій 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурило Людмила Олексіївна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

В житті кожної людини, народу чи нації трапляються події, які назавжди змінюють світогляд, пріоритети та саму реальність. Для України такою подією стало повномасштабне російське вторгнення 24 лютого 2022 року.

В один момент мільйони українців опинилися перед вибором: боротися чи підкоритися, втрачати надію чи знаходити силу допомагати іншим.

І саме ця сила — здатність підтримувати ближнього в найстрашніші часи — стала тим, що об’єднало країну та змінило все.

Коли розпочалася нагла масована атака, від якої мільйони українців прокинулися від вибухів, багато хто не вірив, що війна таки розпочалася. Зразу  люди почали шукати безпеку: хтось — у підвалах, хтось — на західних кордонах. 

Однією з найяскравіших історій солідарності став Львівський залізничний вокзал. Тисячі мешканців, волонтерів, лікарів приймали біженців зі Сходу, годували, допомагали з житлом, знаходили ліки. Люди, які ще вчора не знали одне одного, ставали родиною. У село Підгайці Волинської області, де проживають мої рідні, приїхала жінка з трьома дітьми, яка втратила домівку та чоловіка.

Мешканці не стали байдужими: хтось допомагав із ремонтом нового житла, хтось готував їжу. Вони ділились одягом та іграшками, намагалися хоч трішки покращити їх життя.

Облога Маріуполя показала світу, що таке справжній жах. Лікарі Маріупольського пологового будинку рятували новонароджених, незважаючи на відсутність світла, води та тепла. Їхня відвага — приклад того, як допомога стає актом мужності.

А історія "Азовсталі", де тисячі цивільних і бійців тримали оборону без їжі та води, показала нам, що навіть у безнадійній ситуації люди підтримували одне одного.

Вони ділилися останнім, рятували поранених, дарували надію. Згадую історію про "Чернігівський хліб". Під час блокади міста пекарі готували хліб під обстрілами, щоб люди не померли з голоду. Коли тисячі киян намагалися виїхати з міста, звичайні таксисти стали героями. Багато з них організували групи у соцмережах із хештегом #БезкоштовноТаксіДляЕвакуації.

Вони цілодобово возили людей до безпечних міст, на залізничні вокзали чи кордони, не беручи грошей.

Один із таких водіїв, Олексій з Києва, розповідав, як за добу перевіз понад 50 людей, серед яких були пенсіонери, жінки з дітьми та поранені. Його авто кілька разів потрапляло під обстріли, але він казав: "Якщо не я, то хто?" Ці люди не чекали подяки — вони просто робили те, що було правильно. А у Донецькій області, де багато шкіл зруйновано, група вчителів перетворила старий автобус на мобільну бібліотеку.

Вчителі возили книжки, зошити та фарби до дітей, які жили в підвалах або бункерах.

Одна з організаторок, Наталія, розповідала: "Діти малювали свої сни про мир, а ми читали їм казки, щоб хоча б на годину забули про війну". Цей автобус став символом надії — навіть у найнебезпечніших селах діти чекали на нього, як на свято. У найжорстокіші періоди обстрілів Харкова група молодих лікарів-волонтерів організувала нічні чергування в підземних переходах.

Їх називали "Нічними ангелами" - ці хлопці та дівчата з аптечками повзали по завалах, надаючи першу допомогу постраждалим під обстрілами.

23-річний Максим розповідав: "Ми працювали з 10 вечора до 6 ранку, коли обстріли були найсильнішими.

Найстрашніше було чути плач дітей у темряві - ми світили ліхтариками, шукали їх серед руїн".

За півроку вони врятували понад 200 життів. Троє братів-фермерів з села Курне перетворили своє господарство на продовольчу базу для армії. Щодня  випікали понад 300 буханок хліба, готували 150 кілограмів м’яса та збирали овочі зі своїх теплиць.

“Наші сини воюють, - казав старший брат Василь. - Як ми можемо сидіти склавши руки?" За перший  рік війни вони поставили на фронт понад 50 тонн продуктів.

Польща, Литва, Естонія приймали мільйони біженців, а США, Великобританія, Німеччина постачали зброю. Тисячі молодих юнаків стали на захист власної країни, своєї сім’ї та домівки.  

Не можу не згадати учня нашого коледжу, 18-річного сироту Максима Нагорного, який прийняв рішення вступити до Збройних Сил України з метою захисту незалежності нашої держави.

Клята війна відібрала в українців спокій життя. Але вона ж показала, що коли мільйони людей об’єднуються заради спільної мети — неможливе стає реальним. Допомога — це не лише про ліки чи їжу.

Це про те, щоб бути поруч, коли іншому боляче. І саме ця сила зробила Україну незламною.

Мій батько з перших днів війни став волонтером. Тато розповідав мені, що одного разу він віз ліки в прифронтове село, яке постійно обстрілювали. Там не було ні світла, ні зв’язку.

Люди жили в темряві та страху. Але коли побачили його з ліками — з’явилася надія. В їхніх очах він побачив справжню вдячність.

Батько  також займався доставкою військової техніки. До нашого СТО привозили автівки різного типу: легкові, вантажні, іноді навіть БТРи чи танки. Разом з майстрами вони лагодили їх, а потім переганяли відремонтовану техніку туди, де вона була потрібна найбільше.

Однією з найнебезпечніших поїздок була евакуація поранених з-під Бахмута.

Вони майже не говорили, але в їхніх Тато з друзями вивозив людей, які ледь вижили після обстрілів в очах було видно все — і біль, і страх, і величезну вдячність.

Тато завжди каже, що в найважчі часи треба залишатися людьми. Саме тоді проявляється справжня сила —турбота одне про одного.

Усі ці розповіді не просто "біографія України", це нова історія нашого народу, який не розділився побачивши небезпеку, а навпаки, став більш дружнім. Кожного дня хтось проявляв героїзм та відвагу, щоб допомогти іншому. Разом ми долали найжахливіші часи, щоденна підтримка давала надію. Вважаю, що допомога — це не лише про великі справи.

Це й про те, як сусідка спекла пиріг для бійців, як школярі збирали батарейки для дронів, як студенти організовували збори для лікарень.

Сьогодні кожен, хто робить добру справу — від волонтера до військового — пише нову сторінку історії, де зло програє, тому що любов, підтримка, допомога та мужність сильніші. Україна довела: навіть у найчорніші часи залишаються люди, які світять іншим у темряві. І саме в цьому —  сила українського народу, якому дивується весь світ.