Катерина Лозенко — киянка, мама двох доньок і провідна фахівчиня з розвитку клієнтського сервісу в компанії «Ясно». Війна для неї почалася, як і для мільйонів українців, — раптово. Разом із двома маленькими доньками поїхала до родичів за сто кілометрів від Києва.

Її батько, колишній резервіст, одразу став до лав ЗСУ. Зв’язку з ним майже не було. Катерина переживала постійний страх і безсоння, втрачала апетит, але продовжувала годувати немовля грудьми. П’ять днів поспіль пила лише чай із дитячою сумішшю, щоб не пропало молоко.

Одного разу, коли батько несподівано приїхав у коротку відпустку з позицій під Макаровом, Катерина ледве впізнала тата — виснажений, схудлий, із чорними руками. Він не розповідав подробиць, лише подякував за молитви: «Я це відчував».

Повернувшись до Києва, Катерина вирішила відновитися через роботу. Знову приєдналася до команди «Ясно» і долучилася до волонтерських ініціатив компанії. Вона каже, що головне — не забувати, що війна триває. І мріє про день, коли вся її родина зможе відсвяткувати перемогу разом — на українському узбережжі, в Криму чи у Затоці.