Мої батьки мешкали в Пологівському районі, й у перші дні війни опинились під обстрілами. Я дуже за них хвилювалась, бо сама жила в Запоріжжі. Майже два тижні вони жили у пеклі, а потім виїхали до мене. За два місяці батька не стало, на фоні стресу в нього стався інфаркт. Тато не зміг пережити те, що у рідному селі руйнують домівки щодня. Також була пошкоджена і домівка батьків.  

Літаки та ракети літали і над моїм будинком в Запоріжжі. Вибухи лунають постійно. Мені і досі дуже страшно.

Моя донька з онуком виїхали в Польщу. Коли я їх проводжала, бачила перелякані обличчя людей, які бігли на потяг. Онук був дуже маленький. Вони їхали в купе, де було одинадцять чоловік. Потім волонтери їх зустріли на вокзалі та надали всю необхідну допомогу. Через рік донка повернулась, бо їй дуже важко самій доглядати дитину. Я сподіваюсь, що скоро війна закінчиться і онук зростатиме у мирі.