Михайло Довгополик | Темирівка

«Тато мені каже: «Не бійся, це наші»

«Чую: штук вісім виходів було. Тільки заскочив, упав, коліна позбивав, коли як поруч тут бахнуло – і все! Погано пам'ятаю. В мене тиск 80 на 40 був. Медикиня військова сказала, що може бути внутрішня кровотеча. А насправді в мене пневмоторакс».

«З літа почали КАБами дуже обстрілювати. Це інша зброя, яка дуже руйнує село, навіть військові не можуть там перебувати».

«Воно як стрельне – і все чорне навкруги, і хати, дивлюся, розкриваються».

Це розповіді жителів села Темирівка Гуляйпільської громади Пологівського району, що на Запоріжжі. Воно розташоване на межі трьох областей – Запорізької, Дніпропетровської та Донецької. Російська армія зараз закидає це село керованими авіабомбами – рівняє із землею, кажуть українські військові.

Детальніше про те, як живе село Темирівка, чому там залишився лише один місцевий житель, наскільки село зруйноване через російські обстріли і чи хочуть люди туди повертатися у майбутньому – читайте у репортажі Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

Михайло Довгополик жив у Темирівці до жовтня 2022 року. Він допоміг багатьом односельчанам евакуюватися, а також доглядав за будинками та господарством людей, які про це просили. Зараз чоловік живе у селі Березовому, Дніпропетровської області, що за 8 км від Темирівки. Втім, він досі час від часу приїжджає до рідного села.

Михайло Довгополик

«Раз на три тижні буваю, буває і частіше. Коли як виходить, коли яка погода. FPV-дронів багато там. Село дуже зруйноване. Будинок частково знищений. Я поки приїжджаю, вікна позабивав, шифер на даху міняв, латав. Той бік села, де церква в нас, останнім часом дуже після КАБів постраждав. Наша вулиця страждає від обстрілів, ну, осколками б’є – і вікна, і дахи побило дуже. Де більше, де менше», – розповідає чоловік.

Церква у селі Темирівка

У жовтні 2022 року Михайло Довгополик поїхав перевірити склади місцевого сільського господарства, які горіли через російські атаки, і опинився під сильним обстрілом. Осколки снарядів потрапили в тіло чоловіка, а один – в легені. Зуби були вибиті. Чоловіка тоді ледве встигли довезти до лікарні.

«Комора горіла, попросив хазяїн, щоб я загасив. Я загасив. А потім приїхав додому, дивлюся – знову чорний дим. Поїхав велосипедом, коли бачу, а там склад горить. Я там вже не міг загасити, води не було. Каже хазяїн на другий день: «Якщо зможете, подивіться». Ну я поїхав. Якраз отож йому телефонував, кажу, що дах вже згорів. Далі пройшов, чую: штук вісім виходів було. Ну а тут відкрита місцевість. Тік – трохи накритий, туди пробіг до нього, ну вже два-три приходи (влучання) було позаду. Я тільки заскочив, упав, коліна позбивав. Коли як поруч тут бахнуло – і все! Погано пам’ятаю.

Будинок Михайла Довгополика

Дійшов до хлопців військових, вони допомогли. А потім мене на Покровське (Дніпропетровська область – ред.) у лікарню відправили. В мене тиск 80 на 40 був. Медикиня військова сказала, що може бути внутрішня кровотеча. А насправді я не міг дихати, у мене пневмоторакс. Потім мені пробили (запустили повітря в легені – ред.) і уламки повитягували. Потім два тижні побув у торакальній хірургії у запорізькій лікарні», – поділився спогадами чоловік.