Наталія вивезла дітей у безпечну Полтаву. Родина налагоджує життя на новому місці, але біль від спогадів про домівку не стихає

Ми евакуювалися з Донецької області, з міста Сіверськ ще у квітні 2022 року. Зараз мешкаємо в Полтаві. Рідного дому в нас більше немає – його знищено.

Мені 41 рік. Маю двох дітей: сімнадцять і сім років. Вони навчаються дистанційно. Моя мати - поряд зі мною. Брат був тяжко поранений і тепер теж у Полтаві.

Коли в нашому місті почались обстріли, було лячно залишатись вдома. Я була вимушена вивезти дітей, щоб зберегти їм життя. Важко було в евакуаційному автобусі, а потім - у потязі. Дуже багато людей прямували невідомо куди. Ми їхали з надією, що скоро  повернемося, але зараз наше місто зруйноване. Боляче дивитися на фото, які волонтери виставляють у соцмережах. Міста просто немає. Інфраструктура знищена, повертатися нема до чого, нема куди. У нас лишилося тільки те, що було в одній валізі на нас трьох.  

Це все шокує. Ми живемо гарними спогадами про Донеччину. Сподіваємося, що прийде час, і все відбудують, що ми колись повернемося до нашого міста.

Ми вдячні людям, які нас так щиро прийняли в Полтаві. Волонтери, благочинні організації допомагали. Сусіди консервацію нам несли, речі. Вони розуміють, що в нас нема нічого, і ми не знаємо, що буде завтра.

Я живу для своїх дітей. Намагаюсь кожного дня своїм прикладом доводити їм, що ми все зможемо подолати. Але моя мрія – перемога і спокій.