На своїх хворих ногах Людмила Пантеліївна може дійти лише до хвіртки. Продукти приносять сусіди. Під час обстрілів вона не могла спуститися до підвалу, бо сиділа в хаті і прислухалася.
Щойно почали через наші будинки летіти снаряди, вже ніхто не сумнівався, що то війна. Спочатку це було схоже на блискавку, після неї сильний гуркіт, а потім я почала прислухатися: куди летить і де падає.
У нас будинок на чотирьох господарів, у верандах є підвали. Люди там ховалися, а я з хворими ногами не могла залізти, тож сиділа вдома.
Зараз теж чутно, як стріляють, у різні часи буває. Люди кажуть, що звикли, а я не можу. Хочеться забути війну, щоб не думати про неї та не боятися, але не виходить.
Я живу одна, ноги хворі, нікуди не ходжу, тільки до хвіртки. Сусіди мені допомагають, купують продукти. Від Ріната Ахметова допомогу сусідка привозила, дякую. Ще у нас є прощі, вони мені привезли п'ять мішків брикетів [для опалення квартири].
Мрію, щоб скінчилася війна і дешевшими стали товари.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.