«Такого навіть ворогові не побажаєш»

Телеп Анастасія, 14 років, Новоселівський Перший НВК, с. Новоселівка Перша

Есе «Страшний час»

Війна. Одна з найактуальніших тем сьогодення. Це слово зазвичай асоціюється з негараздами та кровопролиттям. Дуже багато втрачено людських життів, ми навіть не знаємо імена всіх героїв. Найбільше завжди страждають діти, адже у них дуже слабка психіка.

На превеликий жаль війна з’явилася і в моєму житті. Мене звати Телеп Анастасія. Я народилася у 2007 році.

В мене пройшло дуже дивне, але цікаве дитинство. Все було добре до того моменту, поки з новин я не дізналася, що загарбники вторгнулися на українські землі. В 2014 році ніхто навіть не замислювався, що все може так статися.

Мої батьки прийняли нелегке для них рішення – тимчасово переїхати в іншу область. Обертаючись назад, я розумію, що це було правильне рішення. Я повернулася через декілька років, але обстріли продовжувались.

Побаченого мені вистачить на все життя. Пройшло майже 8 років з того моменту, а війна все не закінчується.

Коли я зрозуміла, що це не просто інфопривід, а справжня війна? Коли виходила на вулицю та чула нескінченні постріли, коли бачила розпач в очах мами та розгубленість тата. Такого навіть ворогові не побажаєш.

Мені здається, зараз я вже все можу усвідомити та прийняти. Тоді я була дуже маленька. Було по-справжньому страшно. На даний момент не так часто стріляють, але люди все – одно живуть у тривозі.

Я вважаю. Що тема війни дуже серйозна, важлива не тільки для дорослих, а в першу чергу і для дітей. Страшно уявити, скільки маленьких оченяток побачили жахи війни.

Не хочу, щоб люди жили та боялися існувати. Хочу, щоб все було добре, хочу мирне небо над головою, хочу, щоб люди стали мудрішими та вирішували всі конфлікти словами. Хочу повернутися в спокійне дитинство…