Золотухіна Дар’я, 14 років, Лисичанська ЗОШ I – III ступенів № 26, м. Лисичанськ, Луганська область

Есе «День, коли для тебе почалась війна»

Сльози такі гарячі й солоні… Море гірких сліз матерів і дружин, малечі і літніх людей. Такого горя я ніколи не відчувала у своєму житті.

Я, восьмирічна дівчинка, схвильовано вдивляюся в очі своїх рідних, а в них нерозуміння й безвихідь. Знову війна?

Знову руїни й тисячі загиблих людей. Але ж війна була так давно, про неї я знала з розповіді прадіда та кількох фільмів. А тепер вона поруч? Чому немає порозуміння? Чому руйнуються наші дитячі мрії?

Ніч. На вулиці тихо, тільки коники цвірінькають. Вдома всі сплять. Я прокинулась, щоб попити води й почула, як неподалік, десь зовсім близько, почали стріляти з мінометної зброї.

Розбудила бабусю, біля неї спав мій семимісячний братик. Від шуму й гулу літака він почав плакати, але заспокоювати й колисати малюка не було часу. Документи, теплий одяг і молоко для малечі – це все, що ми встигли прихопити з собою, прямуючи до сховища у приміщені Тролейбусного управління. Я так хотіла, щоб це був лише страшний сон, але…

Ось і підвал. Темно й моторошно навкруги… Запах сирості та цвілі залишився у мене назавжди у моїй пам’яті. Де-не-де ліхтарики освітлювали стривожені обличчя мешканців нашого мікрорайону. Усім було страшно й тривожно за майбутнє міста. Я й уявити собі ніколи не могла, що моторошні кадри воєнних кінострічок повернуться у наш мирний час.

У підвал все прибували й прибували люди. Дехто кричав від поранення чи втрати рідних, дехто був наляканий безвихіддю після зруйнування будинку. А в моїй дитячій душі в ту моторошну ніч з’явилася прірва…

Страх і тривога зближували людей, навчили співчувати й допомагати один одному. А підтримки потребує кожен з нас.

Тишею зустрів нас рідний двір. Я побачила порожню собачу будку. Мухтаре, де ти, мій друже? Мабуть, злякався гулу літаків і втік? Я знаю, ти обов’язково повернешся!

У цей день я зрозуміла, що немає нічого ціннішого на землі, ніж здоров’я рідних і мир у країні. Для мене мир – це добро, людяність і толерантність. А сльози на очах у дітей хай будуть тільки від щастя!