Історії, які ви нам довірили

1 2
меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

1 2
До всіх історій
Юлія Сухань

«Таке дивне почуття цей страх»

переглядів: 529

«Мої думки вголос»

Страх… Таке дивне почуття цей страх. Таке начебто маленьке слово, а який жах іноді може в собі нести. У кожного він свій. У когось цих страхів дуже багато, а в когось їх узагалі немає.

Звідки страх береться? Напевно, від сильного переляку. Щось раптово налякало – і залишився перед цією подією страх.

Що робити? Я думаю, потрібно намагатися його подолати. Згадати ситуацію, коли це виникло, програти, прожити його заново. Можна намалювати цей страх на папері, а потім його знищити. Але зі страхом точно не треба жити, інакше він з маленького перетвориться на величезний.

Я найбільше боюся комах, втрати близьких і війни.

Не те щоб я боюся комах, вони просто мені неприємні. А ось втрачати рідних людей або улюблених тварин – це дуже страшно. Я просто не уявляю своє життя без близьких мені людей, навіть без моєї кішки.

Війна – це взагалі, мені здається, найжахливіше. Війна розбиває сім'ї, ламає життя, залишає шрами на серцях мільйонів людей.

Коли прийшла війна, усі діти, навіть найменші, стали дорослими й самостійними. Діти відразу почали розуміти всю складність обставин, у які вони потрапили. Діти почали допомагати дорослим. У них залишилося зовсім мало часу на дитинство.

Сни дітей наповнилися страхами та жахами. Зараз, коли я вже порівняно доросла, мені дуже подобається іноді впадати в дитинство. Просто подуріти з братом, побудувати курінь під столом і просто жити, не замислюватися про проблеми.

Найстрашніша подія, яку я пережила, сталася через війну, і як не дивно, це пов'язано із салютами. Ні, салютів за вікном у нас не було. Мені снився салют, такий великий і гарний… А насправді це вибухали снаряди. Усе небо було червоне, а за вікном було так голосно…

Пам'ятаю, як у школі в нас були підготовки до евакуації в бомбосховище. Тоді нам усім здавалося це дуже кумедним і цікавим, але незабаром зрозуміли, що це жахливо. Ще якось щось вибухнуло – і нас вивели в коридор, потім відпустили додому. Школу тимчасово закрили на дистанційне навчання. Ми тоді так раділи, а потім зрозуміли, що це жахливо.

П'ятий клас мені особливо запам'ятався дуже добре тим, що ми пішли до школи не першого вересня, а першого жовтня. Та й узагалі, було дуже багато пам'ятних подій, які ми вважали дуже класними.

Чим я пишаюся… Багатьма речами пишаюся. Пишаюся тим, що постійно пробую робити щось нове й цікаве. Пишаюся тим, що я не така, як усі, я не намагаюся повторювати за кимось, намагаюся бути самою собою. Найбільше пишаюся тим, що я тут і зараз, що є люди, які мене підтримають і допоможуть у будь-яку мить. Які зрозуміють мене з пів слова і навіть з пів інтонації. Це так важливо, коли тебе розуміють.

І найголовніше – я пишаюся тим, що я жива. Та просто тим, що я живу, що я можу прокидатися щодня й радіти життю. Тішуся з того, що можу сказати: «Як це чудово – почуватися живим у такий день!»

Як же я люблю мріяти! Та й багато людей люблять мріяти. Я люблю уявляти ідеальне життя або те, що хочу отримати. Коли мені страшно або самотньо, я уявляю себе на великій пухнастій хмарі. Там такі гарні кольори, там дуже добре та затишно, а головне – безпечно.

Чого я хочу… Навіть складно сказати. Зазвичай діти просять морозиво, нові іграшки, розваги. Це так і є. Принаймні, у дітей, які не бачили смерть в обличчя. У мене теж колись були подібні бажання.

Але зараз моя головна мрія – щоб закінчилася війна. Щоб усі сім'ї, які війна розкидала, з'єдналися, щоб усі були поруч, у себе вдома.

Насправді в житті є багато речей, про які можна говорити дуже довго. Я написала про головне для мене. Я хочу прожити життя, яке мені дане, недаремно. А з користю якщо не для інших, то хоча б для себе.

Донецьк 2014 Текст Історії мирних
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій