Про війну мені повідомив син. Документи і гроші у нас були напоготові, ми одразу побігли в гараж, але машина була розібрана. Ми живемо близько біля військового аеродрому. Такі вистріли були страшні, що ми думали, що звідти й не вийдемо. Вони ні на мить не припинялися. Ми нікуди не поїхали, бо машину так і не зібрали. Повернулись додому.

Перші два тижні ми жили у племінниці у приватному будинку. А потім поїхали у Жовті Води, нас запросили сюди родичі. Тут ми винаймаємо квартиру.

Пригадую, що у Чугуєві вода була, але в черзі за хлібом і молоком по дві години стояли, їх давали безкоштовно. Це було на початку березня, було дуже холодно.

У магазинах полиці були порожні. Це було жахливо. Скрізь черги, а стояти в них довго я не могла, а в мого чоловіка інвалідність.

На щастя, наша квартира не постраждала. Я періодично телефоную до сусідів, прошу, щоб вони за нею наглядали. Люди, яким нікуди були виїхати, там і залишилися. Обстріли там часто. Ми близько до Харкова. І опалення там тривалий час не було.

Війна погіршила стосунки у родині через нерви. Злість якась з'явилась, можемо посваритися один з одним. Раніше такого не було. Моя дочка зараз у Коломиї. Чоловік у неї військовий, а вона там працює.

Дякуємо за допомогу Фонду Ріната Ахметова. Не так давно її отримували.

Ми їхали у Жовті Води на два тижні, нічого не брали. Ніхто не думав, що війна так надовго затягнеться. Уже не віриться, що вона так швидко закінчиться.