«Так страшно було їхати в пологовий будинок по дорозі з БТРами і танками»

Молодша дочка Олександри Стрельчук народилася на самому початку війни. Жінка пам'ятає жах, який зазнала по дорозі в пологовий будинок і назад. А вдома на неї чекали ще троє дітей. Вижити у важкий час їм допомогли благодійні фонди.

Війна у нас почалася десь в серпні чотирнадцятого року. Я якраз була вагітна донькою, а 30 вересня в пологовий будинок їхала. Я її у війну народила. Автобуси не ходили, ми машину наймали, щоб мене в Старобільськ відвезти. Їхати, звичайно, страшно було - по дорозі БТРи їхали, танки. Все страшно так! Ну а що, діватися було нікуди. Потім додому також повернулися, а там же у мене їх, дітей, ще було троє!

З малятком ми якось примірялись обходитися без цих підгузників і всього іншого. Ми ж самі без цього прожили. У нас підгузники були домашні - пелюшки розрізали, прали. Харчування у нас теж було натуральне. У родичів була корова, вони нам молоко давали постійно. Звичайно, важко було, ну пройшли ми це все.

Нам Фонд Ріната Ахметова допомагав. Спасибі, годували нас всіх, а то ж мені цілу зарплату треба на одну їжу! Те, що дітки їдять - це дуже добре. Потім грошову допомогу нам давали, Оонівську якусь. Норвезьку допомогу давали. І "Дитяче містечко" нам допомагали - двоярусне ліжко купили дітям. Без всієї цієї допомоги я б не змогла купити нічого. І фонд "Пролісок", який в Щасті знаходиться, допомагає – їм теж спасибі. Там можна одяг взяти. А так - навіть не знаю, як би ми вижили.

У старшої дитини стрес вийшов. Йому зараз 15 років, і у нього пошкодження головного мозку. Ось це для нас зараз проблема дуже велика. Йому ставлять діагноз "шизофренія", це дуже важко. Боїмося, що він в будь-який момент може ножик взяти, на дітей кидатися. Але допомагають нам сусіди, і з роботи мене відпускають, коли щось трапляється – навіть на машині відвозять. Співробітники поліції теж постійно напоготові.

Якби воно повернулося назад - все те, що було добре. Не було б ні стрільби, ні біди. А так - все одно десь страх є. Днями стріляли в Станиці. Воно ж чутно - і відразу таке відчуття, що знову починається. Найбільше мрію, щоб діти були здорові і було спокійно.