Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Олександра Стрельчук

«Так страшно було їхати в пологовий будинок по дорозі з БТРами і танками»

переглядів: 439

Молодша дочка Олександри Стрельчук народилася на самому початку війни. Жінка пам'ятає жах, який зазнала по дорозі в пологовий будинок і назад. А вдома на неї чекали ще троє дітей. Вижити у важкий час їм допомогли благодійні фонди.

Війна у нас почалася десь в серпні чотирнадцятого року. Я якраз була вагітна донькою, а 30 вересня в пологовий будинок їхала. Я її у війну народила. Автобуси не ходили, ми машину наймали, щоб мене в Старобільськ відвезти. Їхати, звичайно, страшно було - по дорозі БТРи їхали, танки. Все страшно так! Ну а що, діватися було нікуди. Потім додому також повернулися, а там же у мене їх, дітей, ще було троє!

Від обстрілів ми в хаті ховались. У коридорі, де ні вікон, ні дверей немає – ось там все і ховалися. Ну, якось обійшлося. У Петрівці не сильно бомбили. Ось Артема, Нижньотепле, Щастя - там дуже сильно було. У Станиці теж.

Так страшно було їхати в пологовий будинок по дорозі з БТРами і танками

З малятком ми якось примірялись обходитися без цих підгузників і всього іншого. Ми ж самі без цього прожили. У нас підгузники були домашні - пелюшки розрізали, прали. Харчування у нас теж було натуральне. У родичів була корова, вони нам молоко давали постійно. Звичайно, важко було, ну пройшли ми це все.

Нам Фонд Ріната Ахметова допомагав. Спасибі, годували нас всіх, а то ж мені цілу зарплату треба на одну їжу! Те, що дітки їдять - це дуже добре. Потім грошову допомогу нам давали, Оонівську якусь. Норвезьку допомогу давали. І "Дитяче містечко" нам допомагали - двоярусне ліжко купили дітям. Без всієї цієї допомоги я б не змогла купити нічого. І фонд "Пролісок", який в Щасті знаходиться, допомагає – їм теж спасибі. Там можна одяг взяти. А так - навіть не знаю, як би ми вижили.

У старшої дитини стрес вийшов. Йому зараз 15 років, і у нього пошкодження головного мозку. Ось це для нас зараз проблема дуже велика. Йому ставлять діагноз "шизофренія", це дуже важко. Боїмося, що він в будь-який момент може ножик взяти, на дітей кидатися. Але допомагають нам сусіди, і з роботи мене відпускають, коли щось трапляється – навіть на машині відвозять. Співробітники поліції теж постійно напоготові.

Прожили якось. І в городі працювали, чули, як стріляли, перед нами все летіло. Тепер уже все добре, слава Богу. Працюємо, курочок тримаємо, город…

Якби воно повернулося назад - все те, що було добре. Не було б ні стрільби, ні біди. А так - все одно десь страх є. Днями стріляли в Станиці. Воно ж чутно - і відразу таке відчуття, що знову починається. Найбільше мрію, щоб діти були здорові і було спокійно.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Петрівка 2014 2015 2021 Текст Історії мирних жінки діти психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення здоров'я сім'ї з двома і більше дітьми діти
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій