Дмитро Петрович навіть від сильних обстрілів не ховався. Спускатися в погріб він не міг через проблеми з рукою й ногою. Тож залишалося покладатися лише на удачу
Я з міста Охтирка. Раніше працював у колгоспі, а останнім часом – на фірмі, що займається виготовленням вікон. 24 лютого якраз був на роботі. Зателефонував директор і сказав, щоб зачинялися і розходилися по домівках, бо почалася війна. Так обстрілювали, що я ледь доїхав додому.
У погребі ховатися не міг, не спустився б, бо з ногою і рукою проблеми. Я інвалід другої групи. Переніс два інсульти й один інфаркт. А коли почалися обстріли, здоров’я ще більше погіршилося.
Я отримую гуманітарну допомогу від Червоного Хреста, завдяки їй і виживаю. Мені одному вистачає. Син у Києві живе.
Думаю, що більше року війна не триватиме. Зустрінемо Новий рік, а через один-два місяці будемо святкувати перемогу.