Снаряди падали у дворі, четвертий влучив просто в будинок. У ту ж мить він зрівнявся із землею. Це Любов Іванівна побачила вранці, а в той нічний час запам’ятала тільки гуркіт і зоряне небо...

Так хочется дожить до наступления мира

Війна для нас почалася, коли йшли важкі бої під Дебальцевим [січень – лютий 2015 року]. Коли були воєнні дії в Луганській області, думали, що до нас справа не дійде. Наївні...

... Того дня вночі прокинулися від гуркоту і зразу не могли збагнути, що і до чого. Нас «пришило» добре. Потім я почула свист снарядів. Спочатку снаряди падали десь далеко, потім усе ближче та ближче. Один із них упав у нас у городі, я чітко чула вибух. Снаряди падали за будинком і на подвір’ї. Четвертий снаряд влучив просто в будинок, де ми спали з мамою. Їй було 90 років. Снаряд влучив у комору... Усе це ми побачили вже зранку, а в той нічний час запам’ятала тільки гуркіт і зоряне небо...

Будинок зрівняло із землею, а той кут, де ми з мамою спали, якимось неймовірним чином залишився цілий. У кутку висіла ікона бабусина. Це може здатися дивним, але цей кут залишився цілий.

Нас тільки присипало пилом, рознесло все наше пічне опалення. На ліжко не впала жодна цеглина, хоча по дому були розкидані величезні камені, тому що будинок був кам’яним.

Так хочется дожить до наступления мира

Коли я прийшла до тями й побачила небо над головою, одразу ж запитала: «Мамо, ти жива?» У відповідь почула стогін. Я швиденько підповзла до неї, трошки розгребла її, розкопала й витягла на вулицю.

На вулиці я відкрила підвал, і ми сяк-так забралися в нього в нічних сорочках, босоніж, хоча на вулиці йшов сніг. Після того, як забралися в підвал, я почула звук машини – хтось під’їхав до будинку. Я зрозуміла, що це наші солдати, які дивилися, чи немає жертв, а в нас не було сил вийти з підвалу, щоб поспілкуватися з ними. Нам пощастило, що ми відбулися подряпинами й легким потрясінням.

У мами в підвалі запитала: «Мамо, ти дуже злякалася?». Вона мені відповіла: «Для мене це вже друга війна, у мене ж є досвід. Потім Бухенвальд [був]. Так що я вже давно нічого не боюся».

Я була тієї миті дуже вражена й налякана. Мене всю трясло від холоду і пережитого жаху, нічого хорошого. Не дай Бог знову пережити таке!

Так хочеться дожити до настання миру, не бігати в підвал ночами наввипередки зі смертю.

Будинок повністю зруйнований, від нього майже нічого не залишилося. Усю побутову техніку й речі завалило, залишилися недоторканими тільки наші з мамою ліжка й ми самі.

У нас у дворі старий будинок зберігся, ми перед війною побудували собі новий, а старий був меншим, приблизно, як літня кухня. Ми жили з мамою в ньому, вона рік тому померла. Тому я сама живу тут, немає ніяких зручностей і умов, щоб жити.

Мені допомагає син, який приїжджає нарубати дров, принести води, оскільки я з дому практично не виходжу.

У мене від цих вибухів на нервовому ґрунті, напевно, онкологія. Я себе погано почуваю після операції. Син доглядає за мною, приходить після роботи по можливості.

Війна принесла мені купу нещастя, хвороб і проблеми з фінансового боку, оскільки все згоріло. Добре, що збереглися старі речі та старий будинок. Опалення пічне, а їжу готую на електропечі. Ось так і живемо…