Анна-Марія, 8 клас
Дмитрівський ліцей імені Т.Г.Шевченка

Війна. Моя історія

Впевнена, що ніхто не очікував того, що трапилося в лютому двадцять другого року.

Мене та моїх батьків розбудив телефонний дзвінок старшого брата. Десь о п’ятій ранку. На той момент він перебував на строковій службі в Одеській області.

Сказав він те, чого я боялася не лише останні дні, коли говорили, що на кордоні погана ситуація. Я боялася цього ще з чотирнадцятого року. Ні, навіть з тринадцятого, коли був. Хоч я і була ще дуже маленька, але кожного року на Новий рік загадувала бажання про те, щоб швидше закінчилася війна. Думаю, про це мріяла не одна я.

Тож повернемося в той пекельний лютий, що змінив багатьох з нас.

Брат тоді сказав: «Мам, прокидайся, на нас напала росія». До останнього я думала, що це страшний сон. Але, нажаль, – НІ! Після цієї новини я все ж надіялась, що ось я прокинусь і цього не було. Зранку почала збиратися в школу з думками про те, що не хочу, щоб мені таке ще коли-небудь снилося. Не встигла я вийти з кімнати, як до мене прибігає молодший брат і говорить: «Куди ти збираєшся? Ти не чула, що війна почалася?»

Тоді весь мій світ перевернувся догори ногами. Я стала дуже переживати за родичів, але найбільше за брата, тому що Одеську область почали бомбити.

Перші три тижні після цієї новини я не виходили навіть з двору, бо дуже боялася, що це пекло може початися і в нас. Але так продовжувалося недовго. Незабаром ми з родиною дізналися, що в нас є волонтери та ТРО.

Мій батько разом з ТРО робив блокпости, а ми з мамою і братом почали допомагати в школі всім, чим тільки могли. Плели сітки з вчителями нашої школи в приміщені шкільного спортивного залу. Ми робили джгути, тушонку, випікали печиво, передавали теплі речі та засоби гігієни на фронт. Багато з села також пішли добровольцями, захищати наш сон та своїх дітей. Найголовніше, що всі ми долучалися, і зараз теж долучаємося до нашої скорішої перемоги. І тепер, вже в двадцять третьому році, продовжуємо волонтерити. Плетемо сітки в нашому шкільному коридорі під час перерв або уроків трудового навчання чи фізичної культури. Майже кожного місяця ми передаємо на фронт консервацію, каву, чай,печиво, овочі та засобі гігієни на фронт разом з сітками та малюнками.

Також на Великдень ми передавали посилки воїнам, братам, батькам. Тоді мій клас передав посилку моєму брату в Донецьку область, він був дуже щасливий та радий всьому тому, що отримав. Як ви зрозуміли, він теж пішов обороняти нас.

Улітку дуже часто я виступала на благодійних концертах на підтримку ЗСУ. Разом з нашою громадою ми передали туди машини. Також долучаємося до зборів на мавіки та інші дрони.

Восени ми повернулися до школи. Як би добре було б, коли б усі, хто нас захищав і захищає, жив колись в будинках, ходив до школи та садочку міг теж повернутися туди, де залишилося його мирне життя.

Та не так сталося, як гадалося. У перші ж тижні нового навчального року нам знову прийшлося стати в «живі коридори». Так ми зустрічали « на щиті» наших односельців, Героїв-захисників.

Одним із них став батько учня, 9 класу, Дмитрівка

Наша перемога в наших руках, якщо ми всі зберемося і дамо відсіч ворогу, то ніхто не встоїть і не забере те, що з покон віків наші предки відстоювали власною кров’ю. Сподіваюся, що вже скоро буду брати участь в конкурсі творів «Перемога. Як ми її здобували…»