Антонюк Андрій, 11 клас, Бистрицький ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Столярчук Галина Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - найжахливіша, але разом з цим - улюблена забавка людства. Навіть усвідомлюючи всі  її жахи, люди готові братися за зброю та вчиняти жахливі речі. Війни не чекають, а коли вона приходить - ніхто не знає, що робити, куди подітися, як жити далі. Коли десь за сотні чи тисячі кілометрів від нас починається нова війна, ми про це не думаємо, наче це десь там далеко.

Ми не думаємо, що нам щастить, що війна не у нас і дуже гірко за це платимо.

На жаль, війна дійшла й до України. Я, як і більшість українців, не знав, що станеться на світанку 24-го лютого. За день до цього я просто був у школі, спілкувався з батьками й друзями, займався своїми справами, та не чекав того, що буде завтра. Того ранку мене та батька неочікувано в сльозах збудила мати та вимовила слова, які я ще довго пам'ятатиму: "Почалася війна". Мене охопив розпач: я не знав, що буде далі та що робити. Але оскільки ми перебували на заході Україні, підстав для негайних дій не було, то ж ми лишились. А перегляд новин зміг заспокоїти нас у перші дні війни. Напевно, як і багато інших українців, я чекав, що скоро все закінчиться та все буде як раніше. Так в очікуванні пролетіло багато днів. Звуки сирени повітряної тривоги, пролітаючі ракети та тривожні новини стали чимось звичним.

Хоча мені пощастило, що я далеко від справжньої війни та ще не бачив її, а лише відлуння того, що коїться за сотні кілометрів. Це могло створювати хибне уявлення, що ця війна - це десь там далеко й нас не стосується. Але, на жаль, - ні…

День за днем летів час, від шоку на початку вдалося відійти, а до війни пристосуватися. За цей час багатьом довелося пережити різні емоції: від страху через жахи війни та невизначеність до радості від звістки про те, що знайомі або родичі вціліли. Те ж саме було у мене: я боявся на початку та радів від перемог ЗСУ та від того, що родичі, які були на волосині від смерті - вижили. Я пригадую звільнення Херсона - я радів, бо це був ще один крок до перемоги, а також наближення до звільнення близьких з Херсонщини.

Перший під час війни Новий рік для нас особливо не відрізнявся від попередніх, єдине, що ми хотіли перемоги та закінчення цього жахіття.

24 лютого 2023 року - рік війни - нагадало про війну черговими обстрілами. Рік війни змусив мене та багатьох інших зробити висновки та переосмислити те, що відбувається. До другого року повномасштабної війни Україна йшла впевнено, навіть сподівалася, що він стане вирішальним. Але, на жаль, сподівання не виправдались. Це стало ударом по загальноприйнятому уявленню про війну, яке тоді було у багатьох, у тому числі й у мене. Це підштовхнуло мене до перегляду свого ставлення до війни та всього навколо неї. То ж до третього року Україна не так впевнено йшла як раніше.

За цей рік сталося багато чого як з країною, так і зі мною, і ось - уже майже 1000 днів страшної війни. Здається, що це багато, але цей час насправді для мене пролетів швидко, хоча я й пам'ятаю багато чого.

За ці 1000 днів я переосмислив буття, мораль, навчився приймати дійсність, гірку правду та зміни, почав цікавитися новими речами та врешті-решт виріс. Я не бажаю нікому опинитися в час війни або змін, бо хоч це й випробовує та загартовує нас, але це не те, чого прагне та заслуговує людина. Та хай нарешті вже закінчиться ця проклята війна!