Війна почалася, а я була вдома, спала. Почалися одразу ж постійні повітряні тривоги. Стало зрозуміло, що вже неможливо повернути все, як раніше. Спостерігати, як ворог нищить мою країну і вбиває українців – це шок.

Відбулося значне подорожчання продуктів, була недостача коштів. Я стала більш економною.

Ми жили разом з донькою й онуком. Тепер вони за кордоном, змушені були втекти від війни, бо онук – астматик, і сирени впливали на його фізичний і емоційний стан.

Я працюю в державній установі.  Зараз робота зупинена, простій. Іншої роботи в моєму місті немає, бо багато переселенців, яким надані вакансії в першу чергу. Хотіла б знайти онлайн-роботу, з задоволенням навчилася б.

Моя тривожна валіза з документами та речами першої необхідності весь час перед очима. Про всяк випадок.