24 лютого я був у селі Камянське. Не міг повірити, що війна почалася.
Я там просидів десять місяців, але не в Кам’янському, а в селі Лобкове. У мене два сина - вони нам возили їжу через «дорогу життя», от так ми і виживали. Було шість чоловік із всього села. А як почали в село заходити кацапи, тоді ми вирішили виїхати.
Були обстріли. Шокувало, коли прилітало по нашим домівках, свистіло над головою. Ми ховалися в підвалах, але вижили і переїхали до Запоріжжя.
Ми все втратили. Домівку втратили. Не знаю, як далі будемо жити. Зараз у Запоріжжі орендую квартиру. Працюю на заводі. Потихеньку викручуємося. А що буде далі, поки не знаю.
