меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
До всіх історій
Олександра Тимофіївна Білоцерківець

«Синочок загинув у перші хвилини обстрілу»

переглядів: 1023

Олександра Тимофіївна щасливо жила й ростила двох синів. У похилому віці жінка залишилася з молодшим сином, але й того забрала війна. Мешканка Мар’їнки згадує: за кілька годин до загибелі він зателефонував і попросив її спуститися в підвал, який був за бомбосховище. Після цього були сльози горя та виїзд з рідного міста, де все майно згоріло дотла. Незважаючи ні на що, Олександра Тимофіївна мріє повернутися в Мар’їнку.

До початку війни я жила в Мар’їнці. Більше 30 років пропрацювала в громадському харчуванні, а як набридли ці пічки й духовки, розрахувалася та пішла працювати до редакції газети «Маленька Нива». І там ще пропрацювала 15 років. У мене загальний трудовий стаж складає 47 років 7 місяців і 17 днів. Скільки в мене нагород і похвальних грамот було, а на старість, у такому похилому віці залишилася без нічого. Гола, боса й без даху над головою.

Чоловік мій пропрацював усе життя на шахті, а у 2010 році помер від раку легенів. Трохи раніше старший синочок в аварії загинув. А ця війна забрала і життя меншого.

Пам’ятаю, 11 липня 2014 року він зателефонував мені вночі й попросив у підвал спуститися. Він у нас хороший був, як бомбосховище. Я йому кажу: «Навіщо в підвал, якщо ще тиша?» Запитала, чому вони до мене не приїдуть. Він на роботу збирався, він підприємець. А в той вечір ще думав дивитися футбол. І тільки він відключився, я сіла дивитися телевізор, як торохнуло. Погасло світло, я вийшла на вулицю – Мар’їнка в темряві! Чую: у центрі виє щось.

У мене зразу серце відчуло. На домашній телефоную – не відповідає, на мобільний – не відповідає. Я здогадалася, що трапилося нещастя. Синочок загинув у перші хвилини обстрілу.

Загинув він у ніч на суботу, а в неділю рано-вранці зателефонував судмедексперт і сказав терміново забирати. А тут почали бахати. Привезли на кладовище, поле поруч пшеничне горить. Що там творилося – просто не передати. Я просила: «Господи, заспокой їх».

А потім мене забрали, вивезли в Курахове, а в цей час у Мар’їнці горіли будинки. 4 серпня і мій будинок згорів з усім майном. Залишилася я гола, боса, без нічого. Чорна кофточка, чорна спідничка, чорна хустинка – усе, що було після похорону. Я ж нічого не брала, не думала, що така біда може бути.

Я мрію повернутися жити в Мар’їнку, щоб мене поховали поруч із моїми синочками й чоловіком, із яким ми прожили 54 роки.

Мар'їнка 2014 2021 Текст Історії мирних пенсіонери переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли втрата близьких безпека та життєзабезпечення житло літні люди (60+)
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
Facebook twitter
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій