Сім’я у нас велика: я, чоловік, двоє дітей, двоє онуків, ще з нами живе моя мама, вона приїхала десь рік назад з Донбасу. Наш син – боєць з Азовсталі, зараз в полоні. Ми з Кам’янського, що біля Василівки. Там так стріляють кожен день! В нашому будинку вже давно дверей і вікон немає. Слава Богу, ще хоч криша є.

Коли будинки обстрілювали «Градами», ми сиділи в погребі. Стріляли майже по нам – по нашій вулиці. Був мороз, а у нас малі онуки - от і вирішили з ними тікати. Ми своєю машиною виїхали ще п’ятого березня, добрались добре. Оформили статус ВПО, отримали виплати. Мені ще платять на роботі за простій, ось так і живемо. А що буде далі - не знаю.

Найбільше переживаємо за сина. Ми його побачили на фото, коли виходили з Азовсталі. Мені сказали, що він є в списках, що вийшов. А на обмін… я не знаю… він на милицях - одна нога поранена, другу посікло, задітий берцевий нерв. Ми не знаємо, де можна дізнатися, чи є він у списках на обмін.

Скоріше б нам надали допомогу інші країни і ми перемогли. Дуже хочеться, щоб син повернувся. Щоб його обміняли, і все у нас було добре.