«Син після обстрілів майже помирав»

Щоразу після обстрілів мій 42-річний син Андрій потрапляє до лікарні. Стреси ускладнюють його стан здоров'я – у нього ДЦП, не може ходити, сидіти, повертатися й насилу розмовляє. Родова травма. Тому весь час він проводить зі мною (у мене невелика швейна майстерня вдома).

У нас, у Красногорівці, немає газу й перебої з електрикою, а постійні обстріли роблять життя взагалі нестерпним. Коли стріляли особливо сильно, ми з чоловіком сиділи, притулившись до сина, тримали його за руку.

Після обстрілів у Андрія загострюються всі хвороби, зокрема й астма. Я сама потрапляла до лікарні шість разів, перенесла кілька операцій, дві з них з онкології. Син тричі після обстрілів майже помирав. Що мені було робити? Це ж усе на нервовому ґрунті.

На ліки та дрова ми витрачаємо всі свої гроші. У будинку є буржуйка, Андрію не можна мерзнути. Ми переносимо стійко всі труднощі, адже без нас синові не вижити. Ми з чоловіком тримаємося заради сина.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/