Мене звати Наталія. В мене двоє дітей. Дуже тяжко. Пережили окупацію, сиділи в підвалі тижнями, там і їли, і спали на мішках. Голод, для маленької дитини не було ні молока, ні сумішей, обмінювались, у кого що було. Боялись вийти в двір, бо там ходили руські з автоматами. Життя перевернулось с ніг на голову, ні шкіл, ні садочків, ні роботи.

Перший день війни ми прокинулись від вибухів, діти спали в своїх ліжечках, через пару годин по нашій вулиці проїхало 54 танки, діти кричали і ми побігли в підвал, виїхати не могли – машини росіяни розстрілювали. Старший син плакав і говорив: "Мамо, я хочу жити!"

Настрашніше - перший день війни і коли виїжджали через блокпости руських, боялись, що розстріляють. Всі речі забирали, роздягали до гола. Ми їхали добу до Миколаєва полями. Страх смерті.