Леся Анатоліївна Красномовець, вчителька географії в ЗОШ «Виноградник», м. Боярка

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Коли почалося повномасштабне вторгнення емоції, які переповнювали мене: страх, відчай, розчарування, безвихідність. Вибухи настільки були гучними, що неможливо було спати вночі, та й вдень було страшно. Війна почалася. Війна триває, і з кожним днем горя, спричиненого широкомасштабним вторгненням країни – агресора, стає все більше. Руйнуються міста, нелюдська жорстокість руйнує життя. Багато жертв насилля, скривджених тіл і душ, поламаної психіки, багато наслідків того зла, яке коїть окупаційна армія в Україні.

В мене було бажання допомагати іншим, бути корисною. Дізналася, що є потреба допомагати в Польовому Шпиталі. Я почала служити в Emergency Field Hospital International Relief (Польовий Госпіталь Швидкої Допомоги, Міжнародна Допомога).

В Польовому шпиталі, ми підбадьорювали один одного, втішали, надихали, молилися, при потребі. Я вислуховувала людей, втішала, молилася за них та з ними, перекладала капеланів. Допомагала реєструвати тих, хто потребує допомоги. Була присутня під час операції (перший раз в житті була присутня на операції), втішала, допомагала з перекладом, перекладала анестезіолога, підбадьорювала після операції. Пацієнти ділилися своїм горем, стражданням, плакали, горювали, виливали свій біль.

Майже кожен пацієнт був чогось позбавлений, або чимось травмований, ділився глибиною горя.

Деякі серця пережили жахливу травму, втрату.

Вислуховувала біль дівчини, ридання, яка була зґвалтована.

Разом з капеланами вислуховували біль сердець, молилися. Медики лікували, волонтери допомагали, чим могли. Відчувалася атмосфера взаємодопомоги, любові, підтримки. Це давало сили вставати кожного ранку, незважаючи на сильну фізичну та емоційну втому та виснаженість. Капелани нагадували про Любов – від Бога, нагадували, що Творець любить нас такими, якими ми є, Він підкреслює нашу цінність і повертає нашу гідність. Бог дарує любов, яка відновлює, відроджує, зцілює. Дає надію навіть у найскладніших ситуаціях.

Після війни, я однозначно змінилася, я почала цінувати життя, кожен новий ранок, — це подарунок. Допомога, підтримка, турбота,- надихає, окриляє. Сила допомоги – неймовірна.

Також, як волонтер я допомагала в таборах, займалася з дітками. Ми їздили в село Підгайне, яке було зруйноване під час повномасштабного вторгнення. Займалися там з дітками, які залишилися, співали з ними, робили для них майстер-класи. Коли допомагаєш іншим, відчуваєш радість та щастя.

Мир є головною цінністю суспільства, сила духу українських людей вражає, попри виклики війни, надихає, як українці долають труднощі та знаходять надію у найскладніших обставинах.