Хомин Денис, 8 клас, СЗШ №77 з поглибленим вивченням економіки та управлінської діяльності

Вчитель, що надихнув на написання есе - Труш Людмила Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна - це болюча трагедія, гори сліз, біль, яка залишає глибокий відбиток у житті людини. До нас війна прийшла не лише за території, а й за можливість існування українського народу, право на життя. Ми жили спокійно, поки одним зимовим ранком, 24 лютого 2022 року, ми почули звуки сирен, свист ракет і гучні вибухи. Страх і паніка охопили нас і залишили у свідомості цей день, що кардинально змінив наш спокій і життя моїх близьких, бо на довгі роки нам довелося розлучитися з татом.

Мій батько - один із тих, хто зараз перебуває у зоні бойових дій, захищаючи нас від ворога.

У цій війні немає жодних правил, ворог безжалісно нищить наші домівки, міста, а основне - забирає людські життя. Чому я, у своїй країні, у свої дитячі роки, в які мав проживати безтурботне дитинство, побачив своїми очима криваву війну? Чому? За що? Відповіді немає... Мені з мамою довелося покидати свою домівку і шукати захисту в іншій країні.

Ми переїхали у Польщу. Для нас це не чужа країна, бо тут проживають наші родичі. Ми всі там об'єдналися, волонтерили, допомагали тим, хто залишився вдома.

Я ходив у їхню школу, старався вивчати їхню мову. Подружився з іноземними друзями, але дуже-дуже сумував за домом і татом. Своїх нових друзів я навчав українських слів, після війни запросив їх у гості познайомити з нашою країною. Мама постійно читала новини, дзвонила додому, переживала, плакала від страшних подій. Витримали ми за кордоном два місяці і, на свій страх, повернулися додому.

Коли ми повернулися, то в порожній квартирі не вистачало тата. Я його не бачив давно, і на зв'язок він не часто виходив. Мій тато - мій герой!

Його відвага, героїзм, сила духу завжди надихає нас вірити у перемогу. Свого тата я не бачив місяцями, і кожну зустріч я чекаю з нетерпінням. Одного зимового ранку хтось подзвонив у двері, мама не поспішаючи пішла відчиняти, тут почувся крик і одночасно плач. Я вибіг у паніці і побачив тата! Від початку війни я його не бачив 8 місяців, і ця зустріч була несподіванкою. Ми вже третій рік не зустрічаємо свята, не прикрашаємо ялинки і не розпаковуємо подарунки. За три роки війни тато не зміг приїхати до мене на день народження і особливо привітати. Ми навчилися жити збереженими спільними світлинами і короткими повідомленнями.

Я дуже за ним сумую... Під час нічних сирен і обстрілів нам дуже його не вистачає, нам дуже страшно, але я знаю, що десь на сході, у важких боях, він всім серцем з нами.

Коли тато приїжджає у відпустку, ми не можемо наговоритися, їздимо на рибалку, пікніки, стараємося за цей час наздогнати розлуку. Навіть після поранення він не покинув службу і своїх побратимів, та повернувся у стрій. Він наша гордість і опора. Ми вже його сім'я, віримо в нього, в його силу, витривалість, мужність, і підтримуємо його всім серцем і щирими молитвами. Я радію, що наші військові найхоробріші, показуючи свою силу, впевнено крокують до перемоги. Наш незламний народ, воїни, волонтери кожен день виборюють право нашої Незалежності своїми героїчними вчинками, а іноді і життями.

Дорогою ціною ми платимо за своє існування. Кожен прожитий день у цій війні не зітреться з пам'яті українця.

Я - українець, частина нашої нації, син свого батька, старанно буду вчитися, розвиватись, допомагати своїй країні відбудовувати її, у її розвиток. Тут живуть люди, яких я люблю, я люблю свою батьківщину за її краєвиди, історію, мову, традиції, архітектуру, у нас сильна армія і великий патріотичний народ. Так хочеться миру, спокійно жити під мирним небом, а не сірим від диму! Ми проженемо ворога зі своєї землі і заставимо дорого заплатити за вчинені злочини і вкрадене дитинство, і майбутнє! Не забуваємо вшановувати пам'ять полеглих героїв, бо хтось з них ще не пожив, не покохав, і не повернеться до своєї домівки, до рідних, але кожен з них - герой, наша гордість і слава.

Дорогою ціною ми платимо за свою незалежність і право на існування. Ми не впадемо на коліна, піднімемо гордо свої голови і проженемо ворога зі своєї землі, бо добро завжди перемагає зло!