Віта Володимирівна на початку квітня вибралася з дитиною з окупованих Пологів. Їхати за кордон не захотіла, бо сподівається, що найближчим часом війна закінчиться. Після перемоги також планує залишитися жити в Україні, бо вірить у процвітання нашої держави

Я з міста Пологи, воно досі в окупації. До війни в мене було спокійне життя. Займалася дитиною, вирішувала різні побутові проблеми. 24 лютого все змінилося. Коли з новин дізналася, що почалася війна, всі думки були про рідних. Мене охопила паніка, я не розуміла, що буде далі, не знала, як пояснити дитині, що відбувається. Вона запитувала, чому не треба йти до школи. Мені хотілося пояснити їй так, як слід.

Місто окупували 7 березня, а виїхали ми 9 квітня. Коли я побачила наших військових, вони усміхалися, у них були рідні обличчя. А на окупантів навіть не могла дивитися. 

Складно було сидіти в окупації, коли закінчувалися кошти. Я не розуміла, як далі виживати. А ще не могла змиритися з тим, що дитина бачить увесь цей жах. 

Не захотіла виїжджати в Європу. Сподіваюся, що все це закінчиться. Я приїхала в Запоріжжя, живу в центрі міста. Дякую волонтерам за всебічну допомогу. Психологи допомогли, і я трохи зрозуміла, що далі робити. Бо думки були погані. Я переймалася за те, що не маю роботи, не знала, на що жити, чим платити за житло. Психологічно було погано, бо залишилася сама з дитиною. Батьки – в окупованих Пологах, там дуже поганий зв’язок. Вони не купують російські картки. Коли проривається наш зв’язок, тоді й спілкуємось. Чекаємо на звільнення.

Живу на державні виплати. І колишній чоловік допомагає. Він захищає країну. Не можу вийти на роботу, бо ні з ким залишити дитину. 

Своє майбутнє і майбутнє своєї дитини бачу тільки в Україні. Думаю, що будемо пишатися нашою країною, нашим президентом. Вважаю, що Україна розквітне й стане міцною державою.