Бєляєва Вероніка, 9 клас, Харківський ліцей №14

Вчитель, що надихнув на написання есе - Приходько Тетяна Тарасівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року о п’ятій ранку мій тато як завжди прокинувся на роботу, стоячи на балконі, він побачив на горизонті помаранчеве світло, а потім почув звук вибуху. Одразу почав нас з мамою будити, і казав: «Вставайте, щось відбувається». Тоді ми спочатку нічого не розуміли. Думали, що то, щось в когось впало. У новинах тоді ще ніхто нічого не писав, і ніхто нічого не казав. Пройшов деякий час, і мама почала збирати документи, гроші, на всякий випадок.

Через дві години вже офіційно написали, що почалась війна. Всі були в паніці, почали шукати найближчі підвали, думати, що робити далі.

Зібравшись, ми пішли до підвалу. Там було дуже брудно і холодно. Всі казали, що ввечері повинно щось бути, але поки було достатньо тихо. Просидівши до вечора у підвалі, прийняли рішення піти додому. Зайшовши до під’їзду почули, що пролунав гучний вибух, але знову у підвал не пішли. Ми спали одягнені, а ввечері вибухів стало більше.

Тоді, в магазинах були дуже великі черги, і з продуктів нічого майже не було.

Багато мешканців міста стояли у чергах за продуктами під звуки вибухів, але піти не могли, бо їжі не було. У підвал більше не спускались, оскільки я дуже сильно захворіла. Свій день народження святкувала під звуки вибухів. Всі були налякані. 27 березня був вибух поруч з нашим будинком, злякавшись, ми вирішили поїхати з Харкова. Зібравши за 3 дні всі необхідні речі, ми поїхали у Полтавську область, оскільки там було значно тихіше. З цим допомогли волонтери. Нас розмістили у дитячому таборі, але вночі вибухи були вже і там.

Згодом я пішла в іншу школу, знайшла собі друзів, і наче все було добре, але постійні звуки тривоги не давали спокою.

Пізніше переїхали до міста Кременчук. Думали, що все, от зараз повинно бути тихіше, але знову ні. Минуло декілька тижнів, і знову війна нас наздогнала. Вікна знов затремтіли…(було дуже страшно) – лунали вибухи...

Пробули в Кременчуці рік, а потім вирішили повертатися до Харкова, оскільки там вже було тихіше. І в березні 2023 року, повернулись.

На сьогоднішній день в Харкові знову дуже багато вибухів, але люди намагаються далі жити, життя не зупинити. Життя триває… Кожен українець мріє про перемогу, про майбутнє для своїх дітей у вільній, незалежній Україні.