Я пенсіонерка. Сама родом з Вінниці, живу в Оріхівському районі. Чоловік помер, син загинув в Афганістані у 1987 році. Залишилася донька і онуки.

Коли почалась війна, ми вдома, зранку спали, як майже всі мирні люди. Найбільше шокувало, як стріляли, як над хатою летіли ворожі ракети, падали фосфорні бомби над хатою. Ми і спускалися в підвал, і в хаті ховалися.

Була людська допомога. Дякуємо Фонду Ріната Ахметова, звідки привозили нам продукти. У нас не працювали магазини. Дякуємо дуже також людям, які привозили хліб, роздавали. 

Газу у нас немає, тому що розбили трубу. Сказали готуватися до зими. Світло дякуючи нашим хлопцям є, вони ремонтують. Водою користуємося з басейну, а питна вода закінчилася. Добре, що є в свердловині.

Донька живе зі мною, працює в Запоріжжі. онук зараз на фронті. Від стресу їмо таблетки і читаємо молитви - отак ми з цим боремося.

Хочеться, щоб війна закінчилася скоріше. Може, до нового року закінчиться, а можливо, і раніше.