Ми з Лисичанську приїхали. Коли почалася війна, ми виїхали в Дніпро, вже тут два роки. Мені 60 років. маю родину. Працювали. 

Ми в Лисичанську жили у своєму будинку, дуже гарно все було. А тепер все покинули, залишилися без нічого на старості. Дуже сумно і дуже важко. Один біль і горе: сидиш на старості без нічого. У нас там - бойові дії, додому повернутися немає можливості.

Коли почалася війна, ми там ще довго були. Тяжко було покидати свій дім, все кидати. Але потім стало дуже важко, і прийшлося виїхати.

Людей евакуювали: і автобуси возили, і потяги, і приватні перевізники. Тож, слава Богу, виїхали. Складно було, бо вже все стріляло, літало. Світла вже там не було, попадало в сусідні будинки, ми все кинули і вирішили спасти свої життя. Всі в родині переживають, здоров’я немає, і нічого немає – всього, що ми роками наживали.

Нам допомагають і люди і фонди. Якби не допомога ця, то може б, ми і не вижили. А так - і продукти дають, і одежу дають, і хімію. Ми дуже вдячні всім, хто допомагає. Ця допомога дуже потрібна усім переселенцям.

Ми дуже хочемо додому. Дуже хочемо якнайшвидшої перемоги і повернутися в рідну домівку.