Мені 70 років. Я мешкала з чоловіком в Новоандріївці Пологівського району Запорізької області.

Про початок війни дізналися по телебаченню, а наступного дня почалися обстріли нашої території. Зникли світло й вода, а трішки пізніше – газ. Волонтери привозили воду, а також ліки, без яких я не могла обходитися. Дякую їм, що допомагали, ризикуючи своїм життям. 

Сусіди загинули: у їхній будинок влучив снаряд. Після цього я виїхала до Запоріжжя.

Поїхала в тому, у що була вдягнена. Взяла лише кілька змінних речей. Я живу у сина. Ще один син мешкає на окупованій території. З ним немає зв’язку. 

Мрію, щоб закінчилася війна і я могла повернутися додому.